Ранкові події 7 серпня на російських блок-постах на окупованому Кримському півострові, які призвели до часткового закриття руху, практично весь день займали основні смуги в заголовках ЗМІ як в Україні, так і в меншій мірі – на Росії. Багато гарячих голів вже почали говорити про сценарії повномасштабного вторгнення російських військ з Криму і можливої окупації південних областей країни. Чи так це і чи є можливості у російського угруповання в Криму для здійснення активних дій спробуємо трохи розібратися.
Насамперед, варто трохи сказати про такий аспект «кримської проблеми» як неможливість сухопутного удару – на материкову територію йде тільки одна гілка залізниці та два шосе. Таке вдале географічне розташування довгі століття грало на руку військам, оборонцям в Криму. Проте вже в 1941 році Вермахт прорвав оборону Червоної Армії і захопив Крим, крім Севастополя (який був узятий тільки в 1942 році). Дзеркально відбулося в 1944 році, коли Червона Армія увійшла з Перекопу на півострів і скинула німців в море.
Проте в сучасних реаліях цілком очевидно, що наступаючі з Криму неминуче опиняться під ударом в невигідних для себе умовах і зазнають серйозних втрат. Це, до речі, чудово розуміє українське командування, зібравши явно з прицілом на Крим, у складі дивізіону берегової артилерійської групи ВМС РСЗВ «Град», «Ураган», а також 152-мм гармати-гаубиці Д-20. Хоча частина формально базується в Одесі, але розгорнута в Миколаївській і Херсонській областях. А те, що це не позаштатна артилерійська частина, а добре підготовлений підрозділ, прекрасно показали крайні за часом міжнародні навчання «Сі Бриз-2016», одним з етапів якого було розгортання цього дивізіону і реальні стрільби. Правда, в бік моря, але суті це не змінює.
Розуміючи, що умови для повномасштабного сухопутного наступу з Криму немає, російські генерали основний акцент зробили, по всій видимості, на авіацію. Так, крім двох полків морської авіації з Су-24, Су-24МР, Су-30СМ, вертольоти Ка-27 та Мі-8, росіяни розгорнули цілу 27-ю змішану авіадивізію трьохполкового складу: 37-й змішаний авіаполк (Су-24М, Су-25СМ), 28-й винищувальний (Су-27П, Су-27УБ, Су-27СМ і Су-30М2), а також 39-й вертолітний (три ескадрильї, на озброєнні яких Ка-52, Мі-35М, Ми-28Н, Мі-8МТШ).
Але і тут для загарбників не все так безхмарно – за два роки протистояння на південь українське командування стягнуло без сумніву кращі засоби ППО, якими володіє держава. Це насамперед 160-а зенітна ракетна Одеська бригада і 201-й зенітний ракетний полк (Миколаївська область, р. Первомайськ). В цілому це як мінімум 56 пускових установок С-300ПС.
Навіть якщо врахувати, що вони не модернізовані як російські «колеги» і частина відразу буде подавлена, то в будь-якому випадку ті що залишаться зможуть нанести серйозні втрати авіації противника. І до речі не факт, що всі установки будуть перебувати в місцях постійної дислокації – у ході останніх двох масштабних навчань активно відпрацьовується в числі іншого і розгортання комплексів С-300 практично в полі з наступним контролем повітряних цілей (на жаль, без практичних стрільб - для цього зараз в Україні немає відповідного полігону). І це без урахування досить потужної військової ППО, що включає ЗРК «Оса», ЗГРК «Тунгуска», ЗРК «Стріла-10» і врешті-решт велика кількість ПЗРК «Голка» і «Стріла». І так – хоч техніка і не нова, але як показали події в Сирії новітні вертольоти Мі-35М і Мі-8АМТШ чудово горять і після попаданнях «найпростіших» ракет і снарядів.
Не варто забувати також про досить велику кількість винищувачів-перехоплювачів Су-27 і Міг-29 у складі Повітряних Сил України, які посилено ремонтували і вводили в дію останні пару років. У південних областях були вжиті безпрецедентні заходи з розвитку і модернізації аеродромної мережі (так, в тій же Одесі став функціонувати аеродром «Шкільний») і системи раннього оповіщення (були куплені десятки РЛС вітчизняного виробництва, що частково відображено в «Білій книзі оборони» за 2015 рік).
Варто враховувати і удари корабельних ракет, але ймовірно в разі повномасштабної війни вони навряд чи матимуть вирішальний вплив на загальну обстановку, насамперед через обмежену кількість ракетних носіїв у складі Чорноморського флоту, так і запасів ракет (які сильно «підкосили» знову таки сирійські події). Набагато більш серйозними можуть бути висадки морських десантів у ключових точках, так як фактично флоту в України немає і перешкодити нічим.
Однак у цілому підводячи підсумок, можна говорить про те, що навряд чи що зараз Росія не збирається проводити наступальні операції в Україні з Криму. Всім очевидно, що проект створення, так званої, «Новоросії» благополучно помер сам собою, причому з цілком зрозумілих військових причин. Справа в тому, що тих підрозділів спецназу, які призвели до анексії Криму або угруповання ВКЗ у Сирії явно недостатньо для прориву ешелонованої оборони противника, а тим більше для окупації території.
І чергові «гри м'язами» спрямовані насамперед для внутрішнього вживання – переконати і показати, що Росія прийшла на півострів назавжди і буде там робити те, що вважатиме за потрібне. Цей фактор до речі легко проглядається і за включенням Криму в Південний федеральний округ, що розглядалося як остаточний акт «легалізації» віджатого».
Тобто це не відкриття другого фронту, а просто постійна загроза. Адже зрозуміло, що якщо війська потрібні тут і зараз, то ніяких резервів фактично не існує в принципі для розвитку наступу.
У той же час, як показали події після анексії Криму, військова операція в Сирії, а раніше війна з Грузією в 2008 році російське керівництво не завжди виходить з раціональних міркувань і тому може діяти непередбачувано. Але з цілком очевидним результатом.
