У вівторок до будівлі Палацу миру в Гаазі під’їхала вантажівка з паперами. З українськими паперами, у супроводі тамтешнього посла України Всеволода Ченцова.
У цій вантажівці привезли так званий «меморандум» до позову України проти Росії – тобто докази того, що Росія справді порушує конвенції ООН, коли чинить утиски щодо українців та кримських татар у Криму, коли забороняє діяльність Меджлісу, а також коли фінансує терористів на окупованій частині Донбасу.
17 тисяч сторінок
Дуже коротко нагадаємо, про що йдеться. У січні 2016 року Україна офіційно повідомила Міжнародний суд ООН про те, що Росія порушує дві конвенції Організації Об’єднаних Націй: про ліквідацію усіх форм расової дискримінації та про заборону фінансування тероризму.
Це не означає, що у нас немає інших претензій до РФ – навпаки. А ці конвенції Україна обрала лише через те, що вони дозволяють судити Росію навіть без її згоди на участь у процесі (в той час як більшість договорів ООН передбачають обопільну згоду). На жаль, через це більшість кримських злочинів режиму Путіна лишилися за межами даного позову.
Вже у березні 2017 року у Гаазі відбулися перші слухання, а у квітні суд виніс перше проміжне рішення: визнав скаргу прийнятною (юридичною мовою – визнав за собою юрисдикцію prima facie).
І лише 12 червня 2018 року, у визначений судом період, Україна надіслала до Гааги детальні докази щодо російських злочинів. «Меморандум (англійський термін – Memorial) – ключова частина міждержавного позову», – пояснює Олена Зеркаль, заступниця міністра закордонних справ, яка визначена агентом України у провадженні в МС ООН і відповідає також за кілька інших судових процесів проти країни-агресора.
Про вантажівку ми згадали не для краси – йдеться про неймовірну кількість документів.
Сам меморандум доволі невеликий, близько 370 сторінок пояснень, із посиланнями на додаткові документи (додатки до меморандуму). В МЗС, де готували цю документацію, кажуть, що це є типовим обсягом для міждержавних суперечок.
А от обсяг «додатків», які доводять агресію РФ – безпрецедентний. У жодній іншій міждержавній суперечці не подавалося стільки доказів. «Окрім власне меморандуму, ми передаємо 28 томів, плюс-мінус по шістсот сторінок кожен. Всього – 17 тисяч сторінок», – розповідають дипломати. Ці дані підтвердив і міністр Клімкін.
Міжнародний суд ООН – інституція дуже консервативна. Коли складали правила суду, в світі не надто переймалися екологією, тому всі документи подаються не просто у паперовому вигляді, але і у 75 примірниках (!!!). А отже, якщо взяти стандартну вагу пачки паперу, 2,5 кілограми, то вага українських доказів складає приблизно шість с половиною тонн!
Звісно, без електронних носіїв також не обійшлося, адже значна частина доказів – це відео- та аудіозаписи.
Що ми віддали?
Стільки доказів у МС ООН ще ніхто не подавав. До прикладу, один з найбільш «об’ємних» позовів – Хорватія проти Сербії щодо геноциду, поданий у 2005 році, – склав «всього лише» дві з половиною тисячі сторінок.
В МЗС наполягають, що 17 тисяч сторінок від України – це вимушений обсяг.
«Особливість у тому, що в нашому випадку Росія заперечує абсолютно все – і свою причетність, і очевидні факти. Відео, аудіо, супутникові знімки – все це вони називають вигадкою. Тому ми всюди, де це можливо, надавали підтвердження доказів з кількох джерел», – пояснює Олена Зеркаль.
«І звісно ж, ми не брали все підряд», - додає вона. До МС ООН передана лише невелика частина тих доказів, документів, записів, які має СБУ.
Аудіозаписи – це переважно перехоплення розмов росіян та бойовиків. Відео – переважно те, що стосується MH-17. Все це – матеріали слідства, щодо яких є санкції, проведена експертиза, доведена автентичність», – пояснила вона. В практиці МС ООН вже були випадки використання записів радіоперехоплень (приміром, у справі щодо геноциду в Руанді), тому в МЗС не мають сумніву, що ці докази будуть прийнятними для суддів.
Усі розмови бойовиків між собою та з їхніми російськими керівниками супроводжуються розшифруванням із перекладом. І це, до слова, було нелегко зробити.
Часом розмови наполовину складалися з матів. Як їх перекласти англійською для суддів?
Зеркаль каже, що і сама не знала значення деяких матюків російською (приміром, у переговорах про обстріл житлових районів Маріуполя) – але перекладачі впоралися.
Та й, зрештою, головну цінність має не розмаїття лексикону, а те, що перехоплені розмови доводять: ціла низка терактів – не лише на Донбасі, але й в інших містах України, – були здійснені за підтримки російської держави.
Що доводимо?
Позов України проти Росії не ставить на меті довести всі злочини росіян. А зважаючи на обсяг доказів за окремими епізодами – це, схоже, було правильним рішенням.
Він фокусується лише на кількох епізодах – тих, де СБУ вважає залізобетонними докази причетності російської держави до здійснення терактів. Йдеться лише про ті події, що сталися не пізніше зими 2017 року – Україна не додає нових епізодів, щоби не дати додаткові козирі в руки російських юристів, які б дозволили їм затягнути процес. Точніше, один виняток є, і про нього нижче.
В Криму головним, безсумнівним злочином РФ є утиски Меджлісу кримськотатарського народу. Причому тут росіяни ігнорують всі рішення міжнародних органів, в тому числі гаазького суду. Як відомо, МС ООН ще минулого року зобов’язав росіян відновити діяльність Меджлісу на час розгляду справи. Місяць тому судді звернулися до РФ з вимогою пояснити, чому вони так і не виконали цей припис.
Також у «кримській частині» позову Україна надала докази системних утисків українців та кримських татар, закриття шкіл, створення перепон для спілкування рідною мовою тощо.
У частині про фінансування тероризму йдеться передусім про події на Донбасі, але не лише про них. МЗС доводить, що росіяни напряму керували групою «Харківські партизани», яка готували теракти в обласному центрі; спрямовували діяльність терористів, відповідальних за вибухи в Одесі.
А тепер найнесподіваніше – про столицю.
До нашого позову в Суд ООН включили епізод про розкритий замах на Антона Геращенка.
В той час як в українському суспільстві ставлення до цієї історії доволі скептичне, в СБУ переконані, що замах не лише планувався, але й мав бути здійснений за кураторства спецслужб РФ. Ця впевненість виявилася настільки сильною, що МЗС погодився додати «епізод Геращенка» до меморандуму навіть попри те, що на початку слухань Україна про нього не згадувала.
Але політичний тероризм – надто важлива річ, яка може вплинути на рішення Гааги, пояснюють в МЗС.
Що стосується подій на Донбасі, то головними епізодами, звісно, є теракт проти «Боїнга» Малайзійських авіаліній та обстріли житлових кварталів Маріуполя в січні 2015 року.
Також у доказовій базі – обстріл Краматорська (лютий-2015), обстріл КПП поблизу Волновахи, коли під «Град» потрапив пасажирський автобус, а також обстріли Авдіївки (зима 2017 року).
У пакеті доказів, що надійшов до Гааги, є свідчення 10 свідків по епізодах щодо фінансування росіянами тероризму, а також 7 свідків – щодо утисків за національною ознакою в Криму. «Залучали також авторитетного міжнародного експерта-баліста, з яким виїжджали на місце злочину в Маріуполь, Волноваху», – пояснюють в МЗС, вивчали напрямок пострілів, перераховували осколки тощо.
Які ще докази надала Україна, з’ясуємо за кілька років. Зараз матеріали меморандуму є конфіденційними, але після рішення Суду ООН вони стануть публічними. Суд зазвичай лише «замальовує» в документах деякі персональні дані.
І саме тоді стануть відомі, приміром, деталі «справи Геращенка», які виявилися настільки переконливими і для СБУ, і для МЗС.
Що далі?
«Йдеться про один позов, і він не буде розділений. Ми чітко доводимо, що всі ці дії – і в Криму, і на Донбасі, і в Харкові, і в Києві – є складовими єдиної політики РФ щодо України», – пояснює Олена Зеркаль.
Його розгляд не буде надшвидким – такими є процедури Міжнародного суду ООН. І саме через ці процедури, до речі, Україна почала позиватися до Росії лише у 2017 році. До цього ми мали провести з росіянами кільканадцять раундів консультацій щодо «спірних питань». Звісно ж, без шансів на успіх – але такі правила.
Саме на їх недотриманні свого часу прогоріла Грузія. Ще у 2008 році, після російської агресії, грузини звернулися з позовом до МС ООН та використали точно ту конвенцію щодо недискримінації, яку зараз використовує Україна. Але через те, що повоєнний Тбілісі не пройшов обов’язкові етапи «діалогу» з агресором, зрештою Грузія програла. У 2011 році Суд ООН оголосив, що відмовляється розглядати справу по суті.
Тому формальності, нехай навіть неприємні, є для нас дуже важливими.
Що стосується подальшого розгляду справи, то календар є таким. Україна мала 13 місяців на підготовку свого меморандуму; тепер Росія має ті ж 13 місяців для відповіді. До 12 липня 2019 року вони мають надати свою реакцію на наші звинувачення. Потім суд має визначити новий графік для надання сторонами коментарів на позиції одна одної, швидше за все, буде йтися про коротший час. Можливо – про півроку сумарно.
Так ми переходимо вже у 2020 рік.
Майже напевне росіяни будуть діяти так само, як і у грузинській справі – заперечуватимуть саме право України позиватися проти них. Це забере додатковий час.
Але рано чи пізно буде і рішення по суті. В МЗС не мають сумніву, що доведуть злочини Росії як держави. А вже по тому – буде йтися про покарання і її керівництва.
Тому цей тривалий і виснажливий процес у Міжнародному суді ООН точно не буде останнім як для нашої держави, так і для країни-агресора.
