Правозахисники з Amnesty International впевнені: українська влада має відреагувати на обурення людей міліцейським свавіллям, яке є свідченням суспільної стурбованості тим, що міліція перетворилася на злочинне підприємство. Власне, це визнають і самі правоохоронці, зокрема ті, з ким вдалося поспілкуватися Тижню і хто зі зрозумілих причин не захотів називати своє прізвище.
Блиск і злидні ДАІ
«Ми, як розбійники, змушені щодня виходити на дороги й грабувати», – з такими словами група працівників УДАІ УМВС у Кіровоградській області в травні звернулася до керівника МВС України Віталія Захарченка. У відкритому листі до міністра вони заявили, що керівник місцевого ДАІ фактично перетворив відомство на кримінальне угруповання. Зокрема, кожен екіпаж Державтоінспекції має здавати керівництву із зібраних хабарів 400 грн щодня. «Якщо відмовишся, ти просто залишишся без роботи», – обурювалися даівці. Як вони стверджують, очільник кіровоградської Державтоінспекції «всім каже, що гроші збирає не для себе, а для свого «даху» в Києві. [...] А напідпитку любить говорити про те, що весь Департамент внутрішньої безпеки та прокуратуру «годує з руки» і ті нічого йому не зроблять». За їхніми словами, він добудовує шикарний особняк в елітному районі Кіровограда, має вісім особистих автомобілів, частину з яких оформив на своїх рідних і близьких, а нещодавно придбав Lexus ES вартістю $72 тис.
У зверненні наводилися й інші факти корупції. Зокрема, як переконують його автори, очільник кіровоградськогоДАІ, який уже був під слідством за корупційну діяльність, повернув на роботу звільненого внаслідок скандалу інспектора, який тепер працює у МРЕВ і «бере хабарі за складання іспитів із правил дорожнього руху»; керівник відділу організації реєстраційно-екзаменаційної роботи торгує «всім: дозволами на переобладнання автомобілів, бланками водійських посвідчень, номерами (навіть вживаними)»; керівник місцевої роти ДПС продає співробітникам ще й вихідні дні (250 грн) та відпустки (3 тис. грн на місяць).
Тиждень спробував з’ясувати, чи була якась реакція міліцейського начальства на лист кіровоградських даівців. У відповідь на наш запит заступник очільника УМВС України в Кіровоградській області Дмитро Селезньов пояснив, що згідно зі ст. 8 Закону України «Про звернення громадян» ніким не підписане письмове звернення без зазначення місця проживання, а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає. Утім, як запевнив Селезньов, незважаючи на це, «факти, викладені в зазначеному анонімному листі до міністра внутрішніх справ України Віталія Захарченка, розглянули та перевірили працівники інспекції з особового складу ВКЗ УМВС в області, ВВБ у Кіровоградській області ДВБ МВС України та ДДАІ МВС України провели службове розслідування. За його результатами встановлено, що описані у зверненні факти не знайшли свого підтвердження».
Натомість колишні й нинішні правоохоронці з різних регіонів, із якими вдалося поспілкуватися Тижню, зізнаються, що все викладене в листі кіровоградських даівців дуже схоже на правду, оскільки «подібні схеми і «тарифи» вибудувані практично в усіх областях».
Корупція в погонах
У вересні 2012 року схожу заяву наважилася зробити половина особового складу сумського «Беркута», поскаржившись на здирництво, через яке бійці були змушені брати участь у нелегальних оборудках, щоб заробити гроші на «десятину». Тоді працівників правоохоронних органів здивувала хіба що сміливість хлопців, оскільки, як вони зізналися Тижню, «в «Беркуті», як і в інших структурах МВС, побори були, є і будуть». Водночас висловлювали думку, що ініціаторів «пошуків правди» змусять залишити спецпідрозділ.
Тиждень з’ясував, що резонансна справа про корупційні схеми в «Беркуті» таки дійшла до суду. Втім, як показав час, її реальним наслідком (рішення суду у справі досі немає) наразі стали лише передбачені колегами сумських беркутівців кадрові чистки. У роті міліції особливого призначення влаштували атестацію працівників, багатьох «розкидали» по області, перевели на інші посади тощо. Декому з них вдалося повернутися на роботу через суд. «А вони сказали, що нас не хвилює, ви будете переведені до інших підрозділів, хочете ви того чи ні. Мене, наприклад, перевели до Тростянецького райвідділу помічником дільничного інспектора міліції. Це містечко за 60 км від мого постійного місця проживання – міста Сум», – розповів один із бунтівних беркутівців В’ячеслав Голуб.
Мало хто з миколаївських правоохоронців, із якими спілкувався Тиждень, вірить, що недавно «злите» у ЗМІ звернення-покаяння, авторами якого нібито були затримані врадіївські міліціонери-ґвалтівники Дмитро Поліщук та Євген Дрижак, є справжнім. Водночас оприлюднені в ньому факти корупції, за словами силовиків, можуть цілком відповідати дійсності: необхідність щомісяця возити данину до Миколаївського УМВС; «десятина», яку міліціонери збирають із продавців наркотиків і самогону; система отримання грошей за здобуття нової посади в МВС; «вішання» справ на безвинних людей за сприяння прокуратури. «Хоч як це прикро, я вірю у справжність наведених у зверненні Дрижака та Поліщука фактів, – стверджує колега затриманих міліціонерів. – А у факт самого їхнього звернення не вірю лише тому, що це аж надто театрально».
Розповідали про такі схеми й жителі Врадіївки. Так, один із них у розмові з Тижнем визнав, що й сам мав відношення до звинувачення у злочинах безвинних людей. За словами чоловіка, правоохоронці робили це, щоб отримати хабар за закриття справи або принаймні покращити показники. «Суддя про це знає. Прокурор знає. Я особисто кілька разів був свідком у таких справах, – пояснив один із жителів селища, підкресливши, що відсидів кілька років, тому відмовити міліціонерам не міг. – Спробуй щось сказати».
Історії з кіровоградськими інспекторами ДАІ й сумськими беркутівцями чітко показують, що нинішня влада не збирається реагувати на факти корупції в правоохоронних органах, бо тоді довелось би ламати вибудувану міліцейську систему, яка в нинішньому вигляді повністю служить режиму. Звичайні міліціонери говорять, що зазвичай керівництво у Києві починає займатися не реальними фігурантами публічних звинувачень, а «бунтівниками», які наважилися відверто заявити про корупцію та інші злочини всередині органів МВС, «щоб відбити в інших бажання йти проти системи».
Не дивно, що рядові правоохоронціз іронією сприймають обіцянку Януковича «показово покарати» винних у врадіївському злочині. Співрозмовники Тижня впевнені: якщо й перепаде, то тим, кого «не шкода». Хоча є і така думка, що заради «високої мети» може полетіти багато голів: «Що більше покараних, то краще. В країні масові заворушення, електорат незадоволений, рейтинг правлячої партії нижче плінтуса. Зараза здатна розповзтися по регіонах, ось-ось до президента добереться. Тому зараз він може розпалити вогнище інквізиції, принести в жертву кількох полковників на догоду натовпу».
Звісно, гучні резонансні справи на кшталт Врадіївки годі залишити поза увагою, однак навіть у цьому випадку можна влаштувати не справедливе, а показове розслідування. У самому селищі вже побоюються, що за тамтешній злочин відповідатимуть не справжні виконавці. За словами місцевих жителів, правоохоронці начебто шукають людину, зовні схожу на одного із заарештованих міліціонерів – Євгена Дрижака, щоб переконати громадськість, мовляв, Ірина Крашкова помилилася під час упізнання того, хто її ґвалтував.
Стурбованість людей можна зрозуміти, адже в Україні злочинці в погонах рідко коли зазнають покарання, яке відповідає тяжкості вчинених правопорушень. Довести справу проти міліціонера до суду – вже неймовірний успіх. Про це свідчить статистика: зі 114 474 скарг на дії працівників МВС, що надійшли до органів прокуратури у 2012 році, розслідування відбувалися лише за 1750, із них тільки 320 (чи 0,2%) закінчились порушенням кримінальних справ. Умовні терміни та звільнення на підставі амністії – буденні речі у кримінальних справах проти міліціонерів. Покривання – традиційне явище для системи.
Кастовий поділ
Опитані Тижнем міліціонери не заперечують, що в українських правоохоронних органах зараз дуже поширена така практика, як вибивання свідчень із затриманих. Не остання серед її причин – деградація системи карного розшуку й судово-медичної експертизи. Емвеесники зі стажем, які звільнилися з органів, розповідають, що їхні колеги фактично втрачають свою основну функцію – ловити злочинців. За їхніми словами, лави правоохоронців дедалі частіше поповнюють молодими й безпринципними людьми, що готові відпрацьовувати свою зарплату на придушеннях акцій протесту й отримувати основний заробіток із корупційних схем.
Поодинокі кримінальні справи, порушені проти правоохоронців, які застосовують фізичну силу під час слідства, не вирішують проблеми. «Потрібно, щоб усі кутки в райвідділках були обладнані камерами. Заяви на кшталт «я цього не робив, мене підставили» чути майже від усіх, навіть від тих, чия провина підтверджена безліччю фактів. Тому відеофіксація чи, скажімо, чергування в кожному райвідділку якогось громадського діяча, журналіста, опозиційного депутата – найкращий варіант. Але, зрозуміло, що влада ніколи не піде на це», – розмірковує один зі столичних міліціонерів.
Чимало правоохоронців, із якими поспілкувався Тиждень, не вважають себе представниками касти, якій можна робити що завгодно. Хоча й не заперечують, що поруч із ними працюють «мажори» на зразок Дрижака, який виявився похресником керівника Миколаївського обласного управління МВС Валентина Парсенюка. «Коли немає ані грошей, ані зв’язків, коли влаштовуєшся на роботу на загальних підставах, тебе дере як шавку твоє ж таки керівництво. Постійно ходиш у наряди за «мажорів». Приїжджаєш за адресами викликів, а тобі люди розповідають про хабарі, корупцію, «бєспрєдєл» у міліції. Виходить, що набирають неадекватів, вони накоять всякого, їх потім відмажуть. А нормальним як працювати?» – скаржиться лейтенант одного зі столичних райвідділків.
Іноді подати заяву до міліції чи прокуратури (у мешканців Врадіївкиїх нерідко просто не приймали) не можуть навіть самі правоохоронці. «Стосовно мого батька вчинили розбій, йому було за 60. Коли я звернулася до колег, щоб зареєстрували злочин, мене назвали зрадницею, яка чужому райвідділку «головняк» додала», – розповідає Тижню працівниця правоохоронного органу.
Чимало міліціонерів упевнені: їхніх керівників потрібно карати насамперед за те, що вони не запобігають «проникненню виродків у лави силовиків», що покривають їхні злочини: «Якби врадіївських ґвалтівників одразу заарештували, не було б погрому. І так загалом по країні: якщо злочинців із наших лав не каратимуть, наслідки для системи можуть бути найгіршими».
