З року в рік кількість виправдувальних вироків в Україні не перевищує 1%. У 2003 році цей відсоток складав 0,24, в 2015 – 0,94. Кількість вироків на користь звинувачених зросла в чотири рази – але по суті нічого не змінилось, і до 20-30% виправдувальних вироків, як у Західній Європі, усе так само далеко.
Чому так відбувається, які наслідки має така ситуація та як її виправити?
На перший погляд, не зрозуміло, чому в Україні не виправдовують обвинувачених, адже законодавством передбачені шляхи для цього.
Великі надії покладалися на новий прогресивний Кримінальний процесуальний кодекс, прийнятий у 2012 році. Він передбачає, що прокурор має керувати розслідуванням та разом зі слідчими збирати докази, які підтверджують вину особи і такі, що її виправдовують. Далі складається обвинувальний акт і направляється до суду, який і має вирішити, винна людина чи ні.
Утім, жоден прокурор в Україні не захоче направити справу до суду, якщо є шанс на виправдувальний вирок, а якщо шанс великий – будьте певні, правоохоронці зроблять усе, щоб справу «зам'яли». Чому? Бо для українських прокурорів виправдувальний вирок – це неминуче покарання.
У 1992 році відповідною постановою Верховної Ради був затверджений Дисциплінарний статут прокуратури України. У ньому написано, що винесення виправдувального вироку є однією з підстав, яка тягне за собою дисциплінарну відповідальність прокурорів та слідчих.
Тож тільки-но суд визнає підозрюваного невинним, прокурор автоматично отримує як мінімум догану. Це означає, що наступні півроку він не отримуватиме премію, а це часто 30-40% зарплатні.
Якщо у справі, скажімо, 50% доказів свідчать про те, що людина вчинила злочин, а 50% – що людина невинна, жоден прокурор в жодному регіоні країни не направить цю справу до суду. Він краще її закриє. А це може бути злочинець, який лишиться на свободі та вчинятиме правопорушення далі.
Якщо ж закрити справу не вдалось, то прокурор робитиме все, аби людину визнали винною. Під час розслідування докази, які виправдовують особу, можуть «прибрати», може проводитись «робота» з суддями...
Тобто ми бачимо, що така ситуація спричинює виправдання винних і покарання невинних ще на етапі досудового розслідування.
Утім, є простий вихід – просто прибрати цю абсолютно безглузду норму зі статуту.
За задумом, вона мала спонукати прокурорів добре виконувати свою роботу. Але якщо прокурор неналежним чином проводив розслідування – то є інші підстави для притягнення його до відповідальності.
Якщо прокурор тягнув розслідування, не проводив необхідні слідчі дії – будь ласка, проводьте по ньому розслідування, а не автоматично карайте за виправдувальний вирок.
Відомі випадки, коли прокурор лише формально бере участь у розслідуванні, навіть не знає змісту кримінального провадження і все звалює на слідчих Національної поліції. І за таку бездіяльність ніхто не притягається до відповідальності.
Якщо ж прокурор сумлінно проводить розслідування, збирає всі докази і передає їх до суду – він наражається на небезпеку бути покараним. Це відбиває будь-яку мотивацію добре працювати.
Сподіваюсь, що новий Генеральний прокурор якнайшвидше відмінить цю норму в статуті та дасть можливість прокурорам спокійно виконувати свою роботу згідно КПК.
