Після революції Україні дісталися правоохоронні органи в доволі плачевному стані: корумповані й неповороткі. Результативність їхньої роботи визначалася цифрами в статистиці звітів, а в суспільства слово «міліціонер» більше асоціювалося з хабарями, кришуванням не зовсім легального бізнесу, здирництвом і побоями в райвідділках. Окрема мова про спеціальні підрозділи, зокрема той самий «Беркут», до якого після лютневих подій 2014-го виникло вкрай негативне ставлення. Нова влада заходилася робити реформи. Перше, про що після розстрілів на Майдані заявив міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, на той час іще виконувач обов’язків, — так це про розформування «Беркута».
«Я розформував «Беркут». Буде створена комісія, яка досліджуватиме діяльність цього підрозділу. Винуватці будуть покарані, а ті, хто не брав участі в розстрілах, отримають місця в новому міністерстві після атестації. Також я заснував новий підрозділ. Його функції й філософія зовсім інші», — повідомив він під час брифінгу 26 лютого.
Восени того ж року зайшла мова про ліквідацію частини підрозділів МВС, серед них УБОЗу й ДАІ. Крім того, анонсували створення патрульної поліції, яка мала замінити патрульно-постову службу (ППС) та сприяла б зменшенню кількості міліціонерів. Озвучувалася цифра 120 тис. осіб. Для впровадження реформ у життя в Україну запросили іноземців, зокрема Еку Згуладзе — колишнього заступника і в. о. міністра внутрішніх справ Грузії. Для фінансування залучили іноземні кошти, зокрема й зі США. Уже в липні 2015-го на вулицях Києва з’явилися патрульні. Аваков анонсував створення спецпідрозділу КОРД, восени ліквідували органи внутрішніх справ і створили замість них поліцію. Новий орган очолила Хатія Деканоїдзе — екс-керівник поліцейської академії Грузії. Уже взимку почалася атестація колишніх міліціонерів на нові посади. Одна з найбільших реформ набрала обертів і вибралася з Києва в регіони.
Система почала опиратися. На всіх рівнях. Роботу патрульних частково саботували працівники міліцейських райвідділків столиці. Найбільше відзначився Оболонський район, де в липні 2015-го впродовж трьох днів відпускали затриманих патрульними правопорушників. Серед них був і майор цього райвідділка, якого привезли в нетверезому стані. Згодом Аваков заявив про звільнення двох офіцерів з Оболоні. Начальнику ж відділка оголосили неповну службову невідповідність. За словами міністра, причиною для того став саботаж. Проте це виявилося не найбільшою проблемою.
У лютому 2016-го відбулося гучне затримання молодиків на BMW. Погоня тривала майже годину, патрульні застосували зброю, поранили 17-річного пасажира, унаслідок чого хлопець помер. Правоохоронця Сергія Олійника, який здійснив постріл, судили. В процесі з’ясувалося, що він раніше був слідчим того ж таки Оболонського райвідділка міліції й фабрикував провадження проти активістів Автомайдану. Проте цей факт повідомили не представники патрульної поліції, а народний депутат Ігор Луценко, який хотів узяти підсудного на поруки й заходився вивчати його біографію. Виявилося, що сито відбору, яке проходили кандидати на службу, має дірки, котрі дозволяють недобросовісним міліціонерам лишатися на службі.
Ще цікавішою виявилася історія з поліцією загалом. У листопаді 2015-го стало відомо, що в заступники голови Національної поліції «пробився» недолюстрований міліціонер Василь Паскал, якого громадськість неодноразово вимагала відсторонити від виконання обов’язків. Зокрема, на початку 2015-го Громадський люстраційний комітет подав позов до Окружного адміністративного суду Києва з вимогою визнати протиправною бездіяльність Кабміну щодо люстрації одіозного міліціонера, який на той момент був заступником Авакова. Утім, Феміда чемно умила руки, відмовивши активістам у задоволенні позовних вимог. Нагадаємо: Паскал відомий тим, що очолював департамент карного розшуку МВС, який звинувачують у переслідуванні євромайданівців. Зокрема, саме на нього покладають відповідальність за викрадення Ігоря Луценка та Юрія Вербицького. Тобто він підпадав під люстрацію із забороною обіймати посади в органах влади. Проте в цьому випадку тиск громадськості виявився дієвим, тож 29 листопада Паскал подав рапорт на звільнення, а з 3 грудня офіційно перестав працювати в МВС та поліції.
Але не Паскалом єдиним… Скажімо, досі нез’ясованою залишається доля силовиків, які входили до складу «Беркута». За неофіційними даними, частина з них потрапила до спецпідрозділу КОРД. Проте в Департаменті кадрового забезпечення Національної поліції відповіли, що інформація щодо таких працівників відсутня. Водночас, як стало відомо Тижню, колишніх спецпризначенців узяли на службу до Нацполіції. Працюють вони в полку особливого призначення №1 Головного управлінняНаціональної поліції Києва. Так, за інформацією джерел Тижня, уже в травні цього року туди на службу потрапили силовики, які брали участь у побитті активістів Автомайдану в Кріпосному провулку 23 січня 2014-го. Ідеться, зокрема, про Антона Зазимка та Дмитра Страшка. Понад те, їх залучали до забезпечення публічної безпеки та порядку під час проведення масових акцій у столиці. Згодом силовиків начебто відсторонили від займаних посад. Однак варто зауважити, що той-таки Зазимко проходить підозрюваним у провадженні щодо інциденту в Кріпосному. Яким чином відбувалося «дослідження діяльності» цих колишніх міліціонерів і чому вони потрапили на службу до Національної поліції, Тижню поки що невідомо.
На підставі документів, які опинилися в розпорядженні редакції, можна стверджувати, що такі випадки непоодинокі.
Крім того, бомбу уповільненої дії під оновлення правоохоронних органів заклали, хоч це й дивно, атестацією силовиків. Точніше, нормативною базою — Законом «Про Національну поліцію» та Інструкцією про порядок проведення атестування (див. Тиждень № 21/2016). Відповідно до норм атестація міліціонерів до новоствореної Нацполіції мала відбуватися в тримісячний строк. Проте очільник у поліції з’явився фактично під кінець терміну, відведеного на цю перевірку. Таким чином, усіх працівників органів внутрішніх справ автоматично зарахували до поліцейських. І вже після цього вони стали проходити атестацію, яка почалася в грудні минулого року. Уже навесні, тобто через чотири місяці, став відомий масштаб виниклих проблем. Колишні міліціонери, ображені звільненнями, почали масово оскаржувати рішення атестаційних комісій через суди. Представники Нацполіції подеколи навіть не встигають відвідувати всі засідання, оскільки — лише за найскромнішими підрахунками — у судах уже понад тисяча позовів із цього приводу. Цікаво, але судді в більшості випадків стали на бік колишніх правоохоронців. Одна з основних причин цього — донедавна відсутність бодай стенографії співбесід. Таким чином, представники комісій у судах не мали доказів і підтверджень щодо профнепридатності окремих працівників поліції. За словами радника міністра внутрішніх справ Івана Варченка, цю проблему вже вирішують. Комісії зараз мають обмежитися лише стенографією, проте в подальшому можна очікувати на фото- й відеофіксації.
Через масове відновлення міліціонерів про свій вихід із процесу атестації заявила низка громадських активістів. Серед них й Автомайдан. Під час прес-конференції на початку червня вони заявили, що неодноразово повідомляли керівництву Нацполіції про наявні недоліки процесу атестації, однак із їхнього боку не було жодних дій для усунення проблем.
Друга лазівка, яку використовують звільнені екс-міліціонери, — автоматичне зарахування їх до лав Нацполіції восени минулого року. Як зазначають юристи, котрі займаються судами щодо екс-міліціонерів, початок атестації дуже вплинув на повернення, зокрема й одіозних фігур, до лав правоохоронних органів. Схема така: міліціонери стають в. о. поліцейських, їх звільняють за результатами атестації, а вони згодом поновлюються на посадах через суд. Але якби не відбулося цього автоматичного зарахування правоохоронців до лав Нацполіції, а набір проходив лише через атестаційні комісії, то, оскарживши своє звільнення, колишні правоохоронці могли би повернутися на посаду лише в неіснуючу структуру — органи внутрішніх справ. Що убезпечило б реформу від старих кадрів, а максимальна загроза для держави в цьому разі була б лише у відшкодуванні матеріальних збитків. Проте з невідомих причин того не зробили. Таким чином одіози МВС, скажімо, той самий Григорій Мамка (якого підозрюють в причетності до рекету), змогли оскаржити своє звільнення.
Керівництво Нацполіції, схоже на те, наразі не знає, що робити з такими «персонажами». Деканоїдзе намагалася перевести того ж таки Мамку на службу в Донецьку область, та марно. Згодом вона заявила журналістам, що не поновлюватиме його на посаді в Головному слідчому управлінні.
У такій ситуації рушієм для перетворень, як і раніше, може стати суспільство. Контроль над процесом і тиск громадських активістів на керівництво МВС, а подеколи й держави, врешті може дати доволі позитивний результат. Найголовніше — не втрачати пильності. Адже система здатна використати бодай найменший шанс для самовідновлення.
