В останній за часом заяві до Європейського суду з прав людини проти України щодо катування та нелюдяного поводження, яку готували юристи Харківської правозахисної групи (ХПГ), до держави позиваються 5-місячне немовля С. та його 22-річна мати К.
І до народження дитини, і після К. утримувалася в СІЗО в жахливих умовах, під час перебування в пологовому будинку конвой постійно надягав їй наручники на руки та ноги. С. не оглядали лікарі, дитина не отримувала медичної допомоги.
Вагітну – до СІЗО
У середині січня 2012 року працівники міліції доставили із помешкання до одного із райвідділів МВС молоду жінку К., яка була на п’ятому місяці вагітності. Один із працівників міліції побив її, розбивши обличчя об раковину в туалеті, і судово-медичною експертизою було зафіксовано тілесні ушкодження на обличчі та ногах дівчини. Вона зателефонувала своїй матері, яка, в свою чергу, повідомила про цей випадок до прокуратури. Працівники прокуратури приїхали до райвідділу для перевірки обставин події, наразі вилучили закривавлену кофту К. У той же день К. була затримана слідчим за підозрою у вчиненні групового розбійного нападу, та її було доставлено до ізолятору тимчасового тримання. На третю добу суд постановив взяти її під варту, і її було переведено до слідчого ізолятору.
В СІЗО її помістили у загальну переповнену камеру, де містилося 30 жінок, які із-за нестачі ліжок спали або по черзі, або вдвох в одному ліжку, а часом і на підлозі. К. спала вдвох з однією з інших ув’язнених. Приблизно на восьмому місяці вагітності К. перевели до камери, в якій крім неї була ще одна вагітна ВІЛ-інфікована жінка, та неповнолітня дівчина.
У пологовому будинку
Коли почалися пологи, К. доставили конвоєм до пологового будинку. Спочатку три жінки-конвоїри прикували К. наручниками до ліжка за руки і ноги, але потім на її прохання звільнили руки і ноги. Пологи були важкими, тривали сім годин, в К. були розриви, тому їй було накладено стежки. Знеболювали тільки ношпою, яку передала мати К. Конвоїри були присутніми при пологах і, за словами Х, утримували її за руки та ноги в пологовому кріслі, а коли вона сильно кричала, затуляли їй рота.
Жінка народила хлопчика С., і її перевели до окремої палати. В палаті жінки-конвоїри одразу знову пристебнули її руки та ноги наручниками до ліжка та лягли спати. Коли К. треба було годувати дитину, вона будила конвоїрів, і вони звільнювали їй руки. Незважаючи на висновок лікарів про необхідність залишити її в пологовому будинку до загоєння ран, на вимогу СІЗО на третю добу її виписали. Перед випискою К. водили на флюорографію в наручниках на руках і ногах у лікарню в сусідньому будинку поруч із пологовим будинком, на очах у перехожих та відвідувачів лікарні. При цьому К. була у стані, коли навіть найменший крок завдавав їй сильного болю.
Знову в СІЗО
Матір з дитиною помістили до тієї ж самої камери СІЗО разом з іншою жінкою, яка також народила дитину, і з неповнолітньою ув’язненою.
На четверту добу після повернення до СІЗО, хлопчика оглянув дільничний педіатр. У немовляти виявилося захворювання «фізіологічний фімоз», тому хлопчик мав проблеми із сечовипусканням. Внаслідок хвороби у дитини було постійне запалення кінцевої плоті. Він був дратівливим, плакав, погано спав. К., за її словами, неодноразово усно зверталася до адміністрації СІЗО з клопотанням про обстеження та лікування її сина, проте на її звернення не було жодної реакції.
Камера знаходиться в цокольному приміщенні з маленькими віконцями під стелею, в неї майже не попадає сонячне світло. В камері була висока вологість, на стінах і підлозі грибок, погане штучне освітлення, відсутня гаряча вода, холодну подавали час від часу. В камері була електрична плитка в несправному стані, при користуванні якою відбувались чутливі удари електричним струмом. Для того, щоб помити немовлят, жінки просили охорону принести у відрі гарячу воду. Коли їм відмовляли, приходилося користуватися несправною електроплиткою. Прогулянки із дитиною надавались по одному разу на день, вони були вкрай короткими (зазвичай, до 20 хвилин) і проводились, за рідким виключенням, у так званій «ямі» – малесенькому дворику із бетонними стінами, забрудненими людськими випорожненнями, з дахом у вигляді металевої сітки та вартовим зверху. Спеціальне харчування, передбачене для матерів, які годують немовлят власним молоком, на практиці полягало у стакані рідини білого кольору, яка була дуже далекою від молока, та маленького шматочку речовини, яка мала би бути маслом.
При доставлянні К. разом з малюком до суду їй зранку давали стакан чаю і трішки хліба. Наразі сухий харчовий пайок, передбачений законодавством, їй в суді не надавався, а обід і вечерю в СІЗО К. пропускала, отже, в день судового засідання вона майже не отримувала харчування від СІЗО. Весь цей час вона виживала і не втратила спроможність годувати дитину лише завдяки численним харчовим передачам від матері.
У залі судового засідання К. разом із дитиною утримувалась в клітці для підсудних, і коли вона стоячи спілкувалась з судом, хлопчик лежав на лавці для підсудних. Коли К. звернулась до судді з клопотанням не утримувати її з дитиною у клітці, він відмовив, посилаючись на заборону з боку конвою. Ні в чому невинувате немовля було в клітці для злочинців.
Мати К. була вкрай пригніченою цими обставинами. Усіх інших ця кафкіанська ситуація, здається, навіть не дивувала.
Захист
Адвокат Харківської правозахисної групи (ХПГ), побачивши немовля в клітці, жахнувся і кинувся на захист матері й дитини. На той момент С. вже було три місяці.
К. звернулася до суду з клопотанням про обстеження її сина і забезпечення регулярного спостереження педіатра, забезпечення належних умов для утримання її та дитини, відповідне харчування її як матері-годувальниці, про медичне обстеження її однокамерників на предмет наявності інфекційних захворювань. Суд відмовив у задоволенні цього клопотання, пославшись на наявність у матеріалах справи довідки лікаря про нещодавній огляд дитини, згідно з якою стан хлопчика задовільний, і він може утримуватися в СІЗО. К. стверджувала, що ніякі лікарі хлопчика в СІЗО не оглядали, окрім огляду одразу після пологів.
У штаті медичної частини СІЗО немає лікаря-педіатра, тому немовля перебувало на медичному обліку в районній дитячій лікарні. За даними цієї лікарні, за чотири місяці педіатр відвідав його лише один раз, після перевезення з пологового будинку. Натомість у відповіді на запит адвоката СІЗО стверджував, що лікар-педіатр відвідував дитину щомісяця.
Зібравши необхідні дані, юристи ХПГ надіслали заяву до Європейського суду з прав людини про застосування Правила 39 Регламенту Суду про термінові заходи: забезпечення належних умов утримання дитини та належного медичного догляду. Проте Суд зажадав додаткові дані від нас та від держави для підтвердження викладених фактів. І тільки на 43-й день після подання заяви Суд застосував Правило 39 і звернувся до уряду України з вимогами щодо умов утримання матері з немовлям, медичного нагляду та медичної допомоги. Юристам ХПГ Суд поставив вимогу терміново підготувати заяву про порушення державою Європейської конвенції прав людини відносно К. та С.
Реакція
Незабаром С. був обстежений в один день дерматологом, кардіологом, хірургом, отоларингологом, неврологом і педіатром. Хлопчикові був поставлений діагноз «диспластична кардіопатія ФОО? I99», який вимагає додаткових обстежень, а також діагноз «алергічний дерматит», К. рекомендована спеціальна дієта. Мати з дитиною перевели до іншої камери, яка, власне, і призначена для тримання в СІЗО жінок з дітьми (Що заважало її одразу туди помістити?! Незрозуміло!).
На першому ж судовому засіданні після застосування Правила 39 К. звернулася з клопотанням про звільнення з під-варти, і суд застосував підписку про невиїзд. К. з хлопчиком знаходиться вдома. Ще раніше юристи ХПГ надіслали до Суду заяву про порушення Україною статті 3 Європейської конвенції щодо неналежних умов тримання мати з дитиною в СІЗО.
При цьому у відповідь на запит адвоката, СІЗО надіслав заяву К., в якій йдеться про добрі умови тримання в СІЗО, пологовому будинку та надану належну медичну допомогу. До відповіді додавалися фотографії чудових камери та дворику для прогулянок матерів із дітьми. Як повідомила К., такий дворик дійсно існує в СІЗО, але прогулянок її та іншої жінки з дитиною в ньому майже не було.
Оскільки до того К. багаторазово говорила про дуже погані умови тримання в СІЗО і відсутність медичної допомоги, потрібно було з’ясувати, що ж стало причиною такої зміни її оцінок. Виявилось, що інформацію про чудові умови тримання її з дитиною в СІЗО К. написала під диктовку за психологічного тиску співробітників СІЗО, один із яких погрожував їй, що в разі відмови від написання такого тексту в неї та її дитини будуть проблеми.
Останніми днями Європейський суд надіслав додаткові запитання для відповіді в комунікації з урядом України, і ми очікуємо заперечення держави на нашу заяву. Ніколи ще Суд не розпочинав комунікацію з урядом, фактично ще не маючи заяву про порушення Конвенції. Навіть у резонансних справах колишніх урядовців Юлії Тимошенко та Юрія Луценка комунікація з урядом розпочалася через декілька місяців після отримання заяви.
Які ще дикунські дії мають бути, щоб, нарешті, змінили наказ, за яким позбавлених волі приковують наручниками до ліжка в цивільних лікарнях? Європейський суд з прав людини вже неодноразово кваліфікував це як нелюдяне поводження і порушення статті 3. Така вражаюча жорстокість щодо жінок під час пологів та після них нагадує часи інквізиції. Що ще треба для зміни ставлення персоналу СІЗО до вагітних жінок, вина яких, до речі, ще не доведена в суді, та безневинних немовлят, народжених у неволі?!
