Одним із критеріїв визначення авторитету тієї чи іншої особи є загальновизнана довіра суспільства до його позицій, тверджень, дій та рішень. І лише коли діяльність однієї особи чи цілого колективу не викликає заперечень та сприймається як істина, ми можемо говорити про достатній рівень його (їх) авторитету.
На превеликий жаль, можна констатувати, що серед населення України до державницьких інституцій абсолютної довіри та пошани на сьогодні немає. Події у Врадіївці, селі Лощинівка на Одещині – це події лише останніх місяців, які демонструють можливі наслідки відсутності довіри населення до правоохоронної системи.
Що ж до авторитету судової гілки влади, то в переважній більшості випадків, експерти під цим поняттям мають на увазі довіру до суддів (як особистостей), їх дій у повсякденному житті, а також рівень поваги до судових рішень та судового процесу в цілому. В багатьох випадках, саме від авторитету судової влади залежить і те, чи буде добровільно виконуватись рішення суду. І тут варто зупинитись на факторах, які значно впливають наавторитет судової гілки влади.
Торкаючись теми судової влади, у більшості випадків ЗМІ пишуть про те, що головним фактором, який підриває авторитет судової системи, є корупція в судовій системі.
Як бачимо із останніх новин від Національного антикорупційного бюро України, Генеральної прокуратури України та Служби безпеки України, корупція пронизує всі державні органи. Тож, абсолютно не зменшуючи вплив такого негативного явища як корупція на всі сфери суспільного життя, хочу наголосити, що вона є лише одним із факторів, що негативно впливає на авторитет державних органів.
Разом з тим, на авторитет судової влади, впливає не один фактор, а цілий комплекс внутрішніх та зовнішніх чинників. Зупинюсь на деяких ключових чинниках, які, на мою особисту думку, сьогодні присутні в системі судоустрою:
Внутрішні:
1. Довготривалість розгляду справи та довготривалість виготовлення рішення. Всі ми розуміємо, як впливає на авторитет суду той факт, що іноді розгляд справи триває понад 2-3 роки. В умовах, коли є порушення процесуальних строків розгляду справи, очевидним є ставлення громадянина, який звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів, а натомість отримав кількарічну судову тяганину. При цьому, на сьогодні, довготривалість розгляду справи судами першої інстанції або виготовлення судового рішення викликана тим, що в судах катастрофічно не вистачає суддів із повноваженнями, через дворічне ігнорування депутатами Верховної Ради України власних обов’язків щодо призначення суддів безстроково. Як насідок, навантаження на судді значно зростає, і відповідно, зростає кількість судових засідань. Ще однією причиною довготривалого розгляду – умисне не надання сторонами документів по справі, зловживання процесуальним правами з метою відкладення розгляду справи у власних інтересах.
2. Несталість судової практики. Чи позитивно впливає на авторитет судової влади кардинальназміна судової практики Верховного Суду України, що призводить до зміни підходів до вирішення деяких категорій справ? Чи можливо здобути авторитет у людини, яка після багаторічного проходження всіх 4-х судових інстанцій, в результаті отримує судове рішення, в якому їй вказують про необхідність повторного звернення до іншого суду першої інстанції, і, як наслідок, цим пропонують людині ще чекати декілька років захисту своїх прав?
3. Невизначеність стосовно юрисдикції окремих категорій справ. На сьогодні є низка категорій справ, яку можуть розглядати суди різних юрисдикцій. Наприклад: оскарження рішення місцевої ради про виділення земельної ділянки, спори із Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, оскарження рішень державних реєстраторів тощо. Через такі безглузді суперечності юридична спільнота вже давно б’є на сполох.
4. Нерівномірне навантаження на суддів. Причиною такого негативного явища є довготривале не призначення суддів на посади. Безумовно, що людині, яка прийшла до суду за захистом своїх права абсолютно не цікаві причини нерівномірного навантаження. І лише коли поставити їм запитання: чи може суддя, в провадженні якого знаходиться більше тисячі справ, вчасно їх розглядати, можна сподіватись на часткове розуміння ситуації. А про дисбаланс витрати часу на розгляд справи, що зумовлений нерівномірним навантаженням на суддю, годі й говорити.
5. Незадовільна матеріально-технічна база судів. Безумовно, не сприяє підвищенню авторитету і стан приміщень судів, в яких інколи відсутні вбиральні для відвідувачів. Кімнати для ознайомлення зі справами та кімнати очікування – це розкіш, що є в невеликій кількості судів України. В деяких судах банально не вистачає стільчиків в приміщеннях для судових засідань, а рівень технічного оснащення повертає нас на початок 2000-х років.
6. Низька інформативність веб-сайтів судів, що впливає на рівень комунікації з громадськістю та створює імідж закритої корпоративної структури.
7. Низькі заробітні плати та зменшення соціальних гарантій суддів та працівників апарату. Все це призводить до зниження авторитету самої професії, а відтак – і ставлення суспільства до представників працівників суду.
8. Відсутність дієвихорганів суддівського самоврядування, зокрема Ради суддів України. На сьогодні, у Ради суддів України відсутні реальні важелі, які б дозволяли відстоювання інтереси судової системи в цілому, в том числі і в разі фактів тиску на суддів. Нонсенсом є і той факт, що в засіданнях Вищої кваліфікаційної комісії України та Вищої ради юстиції, на яких розглядаються питання притягнення суддів до відповідальності, не приймають участь члени Ради суддів України.
9. Тривале затягування з реалізацією проекту «Електронний суд». В ХХІ столітті вже виглядає дикунством, якщо людина змушена їхати до суду для ознайомлення із справою, замість того, що мати вільний доступ до власного електронного кабінету, в якому б вона мала б можливість: ознайомитись із всіма процесуальними документами по справі, письмовими поясненнями сторін, надати власні заяви або клопотання.
10. Відсутність тайм-менеджменту в окремих судах. Час – це матерія, яку не можливо придбати або повернути. Абсолютно не підвищує авторитету судової влади призначення суддями деяких судів декілька справ на один і той же час. Таким чином, створюються умови, за яких сторони витрачають власний час на очікування судового засідання.
11.Відсутність належного громадського контролю за витратною частиною отриманого судового збору, за проведеними закупівлями товарів, робіт та послуг для судової системи.
12. Відсутність уніфікованих правил роботи канцелярії судів. Не підвищує авторитет суддівської гілки влади, коли в деяких судах громадянам визначають лише по декілька годин в тиждень для подання документів до суду.
13. Відсутність єдиного підходу до визначення поняття справедливості. Нажаль, але до цього часу, в Україні ніхто і ніколи не займався дослідженням питання справедливості в юридичній спільноті. Що таке справедливість для суддів/адвокатів/юристів? Чи однаково вони розуміють, з точки зору справедливості, одні і ті ж самі вчинки людей/суспільні процеси? Особливо важливо дане питання для суддів, адже підхід до справедливості щодо певних обставин справи, не має залежати від регіону. Людина, що звертається до суду, має мати гарантію, що в будь-якому суді, вона отримає справедливе рішення.
Зовнішні:
1. Відсутність дієвих механізмів впливу на учасників процесу, які ставлять на меті зірвати ведення судового процесу. Про який авторитет може йти мова, коли майже не щотижня ми отримуємо повідомлення про блокування громадськими активістами приміщення того чи іншого суду. Нажаль, через брак повноважень у судових розпорядників та не рідко бездіяльність працівників поліції, недобросовісні громадські активісти достягають поставленої мети – відкладення розгляду справ.
2. Авторитету судовій владі не добавляє і довготривале не призначення суддів на посаду безстроково. Понад 1000 суддів не призначаються вже понад два роки, натомість, на їх адресу від політиків щоразу лунають погрози, насмішки. Вже сьогодні можливо констатувати, що Верховна Рада України так і не набралась політичної сміливості. та не спромоглась виконати свій обов’язок щодо призначення суддів безстроково.
3. Відсутність поваги державних установ/адвокатів до судового рішення. І хоча Конституцією України передбачено обов’язковість виконання судового рішення, свідоме ігнорування добровільного виконання судового рішення – тренд сьогодення.
4. Безпідставна критика політиків, експертів, громадських та державних діячів в бік судової влади. Державні органи, замість конструктивної роботи та виправлення власних помилок в роботі, обирають шлях критики судових рішень та перекладення власних помилок на суди. Постійний інформаційний потік із негативними прикладами судочинства (в тому числі щодо резонансних справ) та відсутність можливості суддів висловити свою позицію ставить судову владу в нерівні умови щодо доступу до інформаційного простору.
5. Низький рівень законотворчої діяльності. Судді застосовують законодавство, що приймається депутатами. Вже нікого не дивує, коли в повністю новий закон, буквально через декілька місяців його роботи, розробляють і вносять зміни.
6. Можливість зловживання сторонами процесуальними правами. Чи матимемо ми авторитет серед населення, якщо в процесуальних кодексах надана можливість зловживання сторонами процесуальними правами, що призводить до значного продовження строків розгляду справ?
7. Низький рівень обізнаності людей про права в суді та безпосередньо сам процес. Давайте будемо відверті, людина починає цікавитись судом лише в тому випадку, якщо вона професійно займається юриспруденцією, звертається до суду за захистом власних прав або ж стає стороною по справі. Здебільшого, людина, що потрапляє до суду вперше, має уявлення про цей державний орган із екранів телевізорів, що не завжди об’єктивно висвітлюють правову реальність. В Україні не проводиться роз’яснювальна робота серед населення про базові права громадян в суді, безпосередньо функції суду тощо. Наразі судді самостійно виходять із ініціативою до журналістів щодо організації проведення широкомасштабної роз’яснювальної роботи з підвищення правової обізнаності населення.
8. Довготривале не виконання судового рішення державною виконавчою службою. Українські правники чудово знають, що більшість рішень Європейського суду з прав людини щодо України стосуються саме неналежного виконання судових рішень.
9. Зловживання щодо відкриття кримінальних справ (в тому числі і за поданням прокуратури) – ст.375 ККУ (завідомо неправосудне рішення).
На сьогодні триває судова реформа, і, планується, що деякі із вказаних факторів будуть усунуті. Проте, в суспільстві досі панує думка, що отримати довіру до українського суду можливо лише внаслідок тотального оновлення суддівського корпусу. Однак, виходячи із вищевказаного, вона є хибною.
Для тотального відновлення авторитету учасникам судової реформи потрібно системно підходити до таких питань, визначивши всі без виключення болючі та хворі місця в діяльності судової системи, що впливають негативно на авторитет, та комплексно їх врегулювати.
