Статьи

Поки уряд тягне з призначенням іноземця на «Електроважмаш», експортний потік держпідприємства остаточно монополізувала московська прокладка.

Уже більше місяця пройшло після того, як Айварас Абромавичус в останні дні свого перебування на посаді міністра економрозвитку повідомив про перемогу Жана-Андре Барбозу в конкурсі на керівника ДП «Електроважмаш». Це сталось 12 квітня, але вже через день новим прем’єром став Володимир Гройсман, а Абромавічуса змінив «порошенківець» Степан Кубів.

І ось з того часу – жодних повідомлень про призначення громадянина Мексики і Франції керівником держпідприємства з мільярдним експортним потоком.

Звільнений міністр Айварас Абромавічус і непризначений переможець конкурсу Жан-Андре Барбоза

Приблизно схожа ситуація і з «Укрпоштою», але там хоча б повідомили, що переможець конкурсу Ігор Смілянський затверджений Кабміном на посаду директора. Однак з ним так і не підписали контракт, бо кандидат нібито висловив несусвітні побажання по зарплаті. І директором «Укрпошти» залишився вінничанин Ігор Ткачук, брат нардепа від «БПП» Геннадія Ткачука з групи Гройсмана. Відповідно там продовжилось розпочате раніше свято розпилу.

У випадку «Електроважмаша» ситуація ще цинічніша.

Торік Абромавічус доклав купу зусиль аж до судової тяганини, аби випхати з директорського крісла Володимира Глушакова. Той довго пручався, аж до рейдерських «веселощів» із рішеннями судів і силовим заходом у кабінет. Зрештою зараз маємо наступне: після Глушакова всіма справами заводу керує його заступник Дмитро Костюк, а іноземця на завод з невідомих причин просто не призначають.

Звільнений Володимир Глушаков і його наступник Дмитро Костюк

Цей розклад має своє відображення у схемно-грошовому вимірі.

І зараз не про те, що «Електроважмаш» під керівництвом Глушакова зливав його співмешканці десятки мільйонів. І навіть не за те, що поліція вже більше року пережовує справу про те, як за часів Януковича завод доїв помічник Пшонки.

Глушакова звільняли під акомпанемент журналістського розслідування щодо експортних потоків «Електроважмашу» через британські «прокладки» за простою схемою. Держзавод дешево віддавав свою продукцію британським фірмам «Pitfield Traders» і «ATG Overseas», а ті за більшою ціною віддавали все російській фірмі «Елмаш-ЛТО». І вже вона перепродувала товар кінцевим споживачам товарів «Електроважмашу» у Росії. Тобто вся різниця між ціною продажу британцям і кінцевими споживачами осідала на закордонних «прокладках» подалі від українських очей.

За даними «Схем», лише на британській стадії осідало 20-25% від експортного потоку, який за рік загалом становить близько 1,5 млрд грн. Скільки ж осідало на російській взагалі невідомо. Про це має знати засновник і директор «Элмаш-ЛТО« Георгій Бабаджан, співвласник парковки у Москві і лісопилки у Костромській області. Бо лише йому відомо, за якою кінцевою ціною продавались «електроважмашівські» двигуни та генератори для тепловозів – основний вид експорту харківського заводу в Росію.

Розкриття цих даних торік допомогло урядовцям у боротьбі за звільнення від Глушакова. Однак халепа з призначенням наступника призвела до такого. Епопею з підписанням нових експортних контрактів на 2016 рік на 1,5 мільярда провів екс-заступник Глушакова Дмитро Костюк, який на заводі працював ще з януковичевського 2012 року.

Результат вражає. За даними джерела «Наших грошей» на митниці, експортна дорога харківських двигунів так само як і при Глушакові проходить через Сполучене Королівство до московського «Елмаш-ЛТО», яке зашилось монопольним отримувачем товару «Електроважмашу» у Росії.

За перший квартал 2016 на адресу «Елмаш-ЛТО» через Британію з української митниці пішло товарів на 259,42 млн грн., а на адресу будь-яких інших компаній у інших країнах – жалюгідні 14,82 мільйони (менше 6%).

Навіть краща картина була у першому кварталі 2015 року, коли Глушакова з заводу ще ніхто не виганяв. Тоді на «Елмаш-ЛТО» поїхало 134,21 млн грн. з загальної суми експорту 259,76 млн грн. Картина була би більш подібною до цьогорічної, якби через цю ж «прокладку» оформила поставку Гусиноозерская ГРЭС, яка за 94,76 млн грн. купила у харківського заводу турбогенератор змінного струму ТГВ-235-2МУЗ. Однак філія «Интер РАО-Электрогенерация» вирішила не гратись з митними траєкторіями і оформила замовлення безпосередньо на себе.

Контрагенти «Електроважмашу» у перших кварталах 2015 і 2016 рр.

Єдина видима відмінність між експортними політиками Костюка і Глушакова полягає в тому, що у порівнянні з минулим роком, зараз ціна на всі двигуни і генератори «Електроважмашу» для Росії впала на 10-20%:

І єдине питання, яке залишається у «Наших грошей», це – яким дустом витравити усю оту веселу компанію з «Електроважмаша», Одеського припортового заводу, «Об’єднаної гірничо-хімічної компанії«, «Укрпошти«, «Центренерго« та інших куточків мутного державного сектору економіки України?