Епопея довкола законопроекту, який скорочено називають «законом про реінтеграцію або деокупацію Донбасу», завершилася через півроку переговорів та узгоджень. За ухвалення закону, який багато критикували, у підсумку легко проголосували 280 депутатів.
У жовтні 2017 року для його ухвалення в першому читанні довелося навіть застосовувати «важку артилерію». Тоді вмовляти депутатів приходив президент Петро Порошенко та секретар РНБО Олександр Турчинов.
Суперечливий документ таки вдалося проголосувати, хоча і відбувалося це під акомпанемент бійок і «димових шашок». Цього разу обійшлося без «перформансів». Не знадобилось і ручного прямого втручання Порошенка з Турчиновим.
Що собою представляє закон про деокупацію Донбасу, та яким чином вдалось уникнути гарячого протистояння в парламенті – з'ясовувала «Українська правда».
Концепція наново
Після жовтневих пристрастей довкола законопроекту про деокупацію Донбасу, про нього забули майже на місяць. Тільки в середині листопада документ опинився на розгляді парламентського комітету з питань національної безпеки й оборони.
У «Народному фронті» очікували, що законопроект розглянуть ще до Нового року, однак цього так і не сталося.
Всередині грудня в БПП попросили відкласти розгляд через необхідність «додаткових консультацій». Співрозмовники УП в коаліції уточнювали, що законопроект був не на часі через масштабний обмін полоненими, який постійно перебував під загрозою зриву.
Після розгляду на парламентському комітеті документ викликав бурхливі дискусії. Затримка з його оприлюдненням до другого читання викликала побоювання, що кінцеву версію може бути змінено.
Ще більше питань з’явилося після публікації. Текст проекту до другого читання значно відрізнявся від ухваленого в першому.
На цей факт звернули увагу і в головному управлінні Ради, зауваження якого до документа виклали на 27 сторінках, хоча сам законопроект затягнув лише на 22.
Парламентські юристи звернули увагу, що, згідно з регламентом, вносити правки можна лише в текст, схвалений за основу. А після розгляду правок на комітеті суттєво змінилася сама концепція документа.
Росія-окупант, райони бойових дій і зони безпеки
Лейтмотивом закону є визнання Росії державою-агресором, яка здійснює збройну агресію та окупувала частину Донецької та Луганської областей.
Росія несе відповідальність за порушення прав цивільного населення до моменту виведення окупаційних військ з території Донбасу.
Усі особи, залучені до збройної агресії Росії або до діяльності в окупаційних адміністраціях РФ, мають понести кримінальну відповідальність.
Відповідальність за матеріальні збитки у зв’язку зі збройною агресією також повністю покладено на Росію. Закон не дає визначення, якою може бути ця відповідальність.
Закон не уточнює окремої дати початку агресії на Донбасі. Проте він містить посилання на закон про тимчасову окупацію Криму, де вказано дату початку агресії Росії щодо України загалом – 20 лютого 2014 року. Це законодавчо закріплює факт, що Росія почала військову агресію з Криму, а не Донбасу.
Нововведенням законопроекту стало фактичне переформатування АТО в «заходи із забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі й стримування збройної агресії РФ».
Для цього терміну важко придумати спеціальну абревіатуру, на відміну від короткого АТО. Заходи назвали саме так, «тому що по суті це правильно, а назву красивіше не придумали», повідомив УП один з авторів закону.
Початок і завершення заходів визначатимуться окремими рішеннями президента.
У свою чергу Раді надано право схвалювати рішення президента про використання ЗСУ під час реалізації заходів.
Повноваження з керування військовими і правоохоронними підрозділами на Донбасі переходять від СБУ до Генерального штабу, який очолює Збройні Сили України.
Також з’явилися поняття «райони бойових дій» і «зони безпеки».
«Зони безпеки» будуть розташовані на контрольованих урядом територіях поруч із лінією розмежування. Границі «зон безпеки» визначатиме начальник Генерального штабу за поданням Командувача об’єднаних сил.
Це нова посада, вона вводиться для керування всіма військовими і правоохоронними підрозділами, залученими для проведення заходів із забезпечення нацоборони і відсічі збройної агресії Росії в Донецькій і Луганських областях.
Командувач об’єднаних сил призначається президентом за поданням начальника Генштабу. Його повноваження також мають бути окремо визначені відповідним рішенням президента.
У його підпорядкуванні буде Об’єднаний оперативний штаб Збройних Сил, положення про який будуть також визначені рішенням президента.
До штабу ввійдуть усі роди Збройних Сил і правоохоронці, які перебуватимуть на території проведення заходів із нацбезпеки до виведення окупаційних військ.
Факт виведення окупаційних військ має бути зафіксований відповідним указом президента за поданням міністрів оборони та внутрішніх справ.
Серед прав, які отримав командувач об’єднаних сил, буде і право обмеження в’їзду-виїзду з територій проведення заходів нацбезпеки. Сам порядок в’їзду-виїзду, а також процедуру переміщення товарів з таких територій визначатиме уряд.
На території проведення заходів нацбезпеки діятиме особливий порядок. Він наділятиме військовослужбовців розширеними правами, які вже стали об’єктом критики як з боку депутатів, так і з боку правозахисників.
Особливі перестороги викликають норми щодо використання зброї, перевірки документів, огляду речей та транспортних засобів, обмежень на дорогах, проникнення в інтересах нацбезпеки в приміщення громадян та організацій. Також за згодою громадян силовики можуть використовувати їхній транспорт та засоби зв’язку.
Ці норми стали далеко не єдиними, що викликали критику й дискусії.
Серед основних претензій до документа: розмитість формулювань, недостатня увага до Криму, розширення повноважень президента, ризики порушення прав людини, можливе скасування заборони торгівлі з окупованими територіями.
Згідно з законом, усі рішення в зоні проведення заходів нацбезпеки на Донбасі ухвалює Командувач Об’єднаного оперативного штабу ЗСУ. Його кандидатуру та повноваження одноосібно визначає президент України.
Якщо додати до цього затвердження положення про Об’єднаний штаб, визначення президентом меж тимчасово окупованих територій на Донбасі, затвердження факту остаточного виведення російських збройних формувань, то, по суті, глава держави отримує широкі повноваження.
З одного боку цього начебто вимагають умови збройної агресії, з іншого – виключний перелік повноважень президента чітко прописаний у Конституції, де такі права глави держави не передбачено.
Саме ці норми і виявилися «точками кипіння», які викликали дискусії в парламенті та вилилися в 673 поправки до законопроекту на 22 сторінки. Як і раніше в парламентській практиці, величезна купа поправок мала загальмувати процес, поки не буде знайдено рішення.
Невдалий бліцкриг
Про важливість швидкого ухвалення закону про деокупацію Донбасу в коаліції заговорили відразу після різдвяних канікул. 16 січня документ з’явився в залі.
У той же день фракції коаліції провели свої засідання, де депутатам доповіли про законопроект і просили «мобілізуватися» для його найшвидшого ухвалення.
Депутатам БПП навіть озвучили час, коли саме варто бути «змобілізованими» – 13:30 вівторка.
Цього разу президент Петро Порошенко не «освятив» своєю присутністю засідання фракції його імені ні у вівторок, ні в подальші два дні.
Фактично, голова держави обмежився лише словами підтримки законопроекту, не вдаючись до «ручного управління». Не помітили в ці дні в Раді і головного ідеолога закону Олександра Турчинова.
За словами співрозмовників «Української правди» в БПП, до «надособливих заходів мобілізації» не вдавались і куратори груп у фракції. Щоправда, можливо, саме тому 16 січня законопроект так і не було ухвалено.
Що законопроект навряд чи проголосують у вівторок, стало зрозуміло вранці того ж дня. Фракції «Самопомочі» і «Батьківщини» виступили різко проти ухвалення документа «з наскоку», а в «Опозиційному блоці» заявили, що не будуть за нього голосувати «в будь-якому вигляді».
«Закон, у якому так і немає слова «війна», війна Росії проти України. А створені заходи, якими буде керувати не українська держава, а просто одна людина. У законі, у якому так і не з'явилася дата війни, яка буде захищати тих українців, які залишилися на окупованій території, і воїна, який у війні захищає українську землю», – проголошував з трибуни позицію фракції «Самопоміч» її лідер Олег Березюк.
Натомість у «Батьківщині» зайняли більш компромісну позицію, наполягаючи на необхідності узгодження документа.
«Ще йдуть консультації, щоб прибрати всі вади законопроекту, які, зокрема, стосуються вимог наших правозахисників посилити захист цивільного населення в разі ухвалення цього законопроекту. Сподіваюся, що компроміс буде знайдено», – розповідав депутат від «Батьківщини» Олексій Рябчин.
Парламент почав розглядати поправки і до обіду встиг пройти лише невелику їх частину. Тим не менше, у кулуарах Ради представники опозиційних фракцій заявляли, що проблему треба шукати не в них.
«Це питання не до нас. Ми, в принципі, не проти голосувати. У них самих нема голосів. Сьогодні нічого не буде», – розповів УП один з депутатів «Батьківщини».
У «Народному фронті» відверто злилися на затягування процесу, не шкодуючи епітетів щодо опозиційних фракцій.
Як повідомив УП один з депутатів, лідер НФ Арсеній Яценюк просидів увесь ранок у закритій частині парламенту. До нього періодично навідувався лідер фракції Максим Бурбак.
Поки в коаліції запевняли, що голосування все одно станеться, у сесійній залі монотонно «валили» всі правки. У середу ситуація повторилася.
«Розумієте, «Самопоміч» і «Батьківщина» могли просто прийти і сказати: ось такі-то правки нам критичні – і все б було. А вони вирішили просто медійно потішитись», – поділився своїм невдоволенням з УП один з депутатів «Народного фронту».
Без «Мінська», але з повноваженнями
Протягом усіх трьох днів розгляду законопроекту одна деталь залишилася за кадром.
За твердженням співрозмовників УП в «Народному фронті», Порошенко до останнього намагався «протиснути» в текст законопроекту згадку про Мінські домовленості.
Проти цього категорично виступали як у самому НФ, так і в інших фракціях.
«Це була наша ультимативна вимога», – переконує джерело в НФ.
«Ми поділилися частиною повноважень правоохоронців в АТО, президент отримує розширення повноважень. Що ще треба? «Мінська» там не буде!», – запевняв інший співрозмовник НФ.
«Не можна було залишати в цьому законі Мінські домовленості. Вони навіть не є угодою. Бо статус нормативно-правового акту набувають договори, ратифіковані парламентом. Крім того, Мінські домовленості – це документ, який тричі змінювався.
Не може документ, який еволюціонує, стати частиною законодавства. Бо норми законодавства діють не сьогодні, або завтра, а завжди», – розповідає позицію партнерів по коаліції депутат від БПП Іван Вінник.
У свою чергу депутат від НФ Леонід Ємець звернув увагу, що в такому випадку ці угоди стали б обов’язковими до виконання лише для України.
У президента апелювали до можливої негативної реакції міжнародних партнерів.
Спроби лобіювання згадки про «Мінськ» робилися ледь не до останнього. Лідер фракції БПП Артур Герасимов просив спікера Андрія Парубія про це буквально вранці перед голосуванням.
Триденна безрезультатна епопея з розгляду поправок закінчилася близько опівдня четверга. Сам розгляд виявився лише картинкою – весь цей час у залі ледь нараховувалося з дві сотні парламентарів.
«Найцікавіше» анонсували насамкінець – Іван Вінник як секретар парламентського комітету з нацбезпеки мав зачитати погоджені всіма фракціями поправки перед голосуванням.
Депутат так поспішав «спіймати момент мобілізації» колег, що просто незв’язно протараторив з листочка кінцеві правки, чим викликав невдоволення «Самопомочі» і «Батьківщини».
Зрештою, опозиціонерам вдалося «збити» поправки, які надавали спецслужбам право прослуховування у випадку загрози терористичних актів, оскільки це могло розповсюджуватися на територію цілої країни, а також скасувати стягнення судового збору з постраждалих від агресії. Проте депутати надали право медикам, які працюють в АТО, отримувати статус учасника бойових дій.
Об 11:30 четверга на табло засвітилася цифра 280 «за», і тільки сектор «Опозиційного блоку» контрастував червоним «проти».
Після голосування в кулуарах з’явився Арсеній Яценюк, який весь цей час стежив за подіями в окремій кімнаті. Лідер НФ буквально світився від задоволення.
Він заявив, що рішення парламенту дасть можливість Раді безпеки ООН ухвалити рішення про введення миротворців «на тих умовах, які вигідні для України».
За 10 метрів від Яценюка Іван Вінник буквально клявся журналістам, що жодної згадки про Мінські домовленості в кінцевому варіанті закону немає.
У другому кінці кулуарів журналісти обступили віце-спікера Оксану Сироїд, яка намагалася пояснити, чому «Самопоміч», яка безперестанку критикувала документ, врешті за нього проголосувала.
«Самопоміч» підтримала те, чого фактично домагалася два з половиною роки. Ми не відступили від своєї позиції. У законі купа ризиків, але в ньому є головне – Росія визнана окупантом.
Але ми цілком свідомі того, що президент фактично отримав антиконституційні повноваження. І тепер нічого не заважає йому, у випадку необхідності, вивести війська на Майдан», – заявила Сироїд.
Незважаючи на переможні реляції, як у владі, так і в опозиції визнають: закон не вирішує проблему деокупації. Більше того, він потребує підготовки багатьох підзаконних актів, що нададуть йому реальної дії.
Обговорення новацій і процес їх ухвалення показав, що каменем спотикання для депутатів у жовтні 2017-го була не реінтеграція, а інший закон – про так званий особливий статус Донбасу, який тоді йшов у пакеті з деокупацією.
Більшість парламентарів як чорт від ладану шарахаються від однієї згадки про спецстатус окупованих територій, прив’язаний до Мінських домовленостей. Строк чергової пролонгації закону наступить уже у вересні.
Його ухвалення викликало димові шашки і бійки в Раді восени минулого року. Що відбуватиметься в умовах наближення президентських виборів – можна тільки уявити.
