Новина про те, що олігархи Ахметов та Бойко можуть повернутися на Донбас і фактично очолити «ДНР» і «ЛНР» замість Захарченка й Плотницького, здійняла в українських ЗМІ справжній ураган. Утім, іншої реакції, крім масового обурення, бути й не могло. За останні два роки журналісти написали, мабуть, гігабайти текстів про роль обох діячів у розпалюванні сепаратизму на Сході. І гіпотетичне призначення двох настільки зловісних постатей на ключові пости в Луганську й Донецьку після цього не могло сприйматися інакше, як зрада.
Про те, що Бойко й Ахметов нібито погодились очолити бунтівні регіони й інтегрувати їх знову до складу України, з посиланням на джерела в Адміністрації президента написав журналіст видання «Дзеркало тижня» Сергій Рахманін. Постать доволі авторитетна, підстав не довіряти якій немає.
«Путін, за нашими відомостями, підтвердив готовність замінити Захарченка та Плотницького менш одіозними персонажами. Порошенко, як нам стало відомо, проявив інтерес до «плану Медведчука», який передбачає створення в ОРДіЛО адміністрацій, які очолили б фігури, які влаштовують і Київ, і Москву. Сам же Віктор Володимирович, судячи з усього, підказав Петру Олексійовичу кандидатів — Ріната Ахметова та Юрія Бойка. Кажуть, кандидатури президенту сподобалися», — написав Рахманін у своїй статті.
Що такі переговори були, сумніватися зайве. Підтверджують це й інші джерела. Одначе казати, мовляв, такий план прийняли за основу й послідовно втілюватимуть, зарано. На практиці це бачиться вкрай утопічним. Адже деструктивні процеси на Донбасі зайшли надто далеко. Швидше за все, мова лише про один із обговорюваних варіантів, котрий, безумовно, існує, та аж ніяк не є головним. Цілком можливо, що і в пресу він потрапив зовсім не випадково й «витік» був організований навмисно, з метою перевірити реакцію громадськості.
Хоча загалом такий план напевне влаштував би Росію, поки що не зрозуміло до пуття, як його реалізовуватимуть. Адже громадська думка обох ворогуючих держав ніколи не прийме такого повороту подій і розцінюватиме його виключно як «злив». Повернення українських олігархів на Донбас стане величезним ударом по рейтингу як Путіна, так і Порошенка.
Описаний Рахманіним план урегулювання конфлікту, поза сумнівом, дає змогу проросійським силам в Україні істотно зміцнити свої позиції в парламенті й усерйоз розраховувати на реванш. Утративши 2 млн жителів Криму і 3,5 млн — Донбасу, Україна водночас позбулась одвічного прокляття — розколу на дві практично рівні частини. Вибори 2014 року показали, що без своїх базових регіонів орієнтовані на Росію партії неминуче зазнають поразки і йдуть в маргінес, а сама РФ губить важелі впливу на Україну.
Аби не допустити остаточного відколу нашої країни, Москві вкрай потрібно знову домогтися, щоб проросійська меншість могла голосувати на парламентських і президентських виборах, як раніше. У зв’язку із цим перехід Донбасу під крило старих українських союзників Кремля — регіоналів, що нині об’єдналися під брендом «Опозиційний блок», бачиться для РФ дуже бажаним. Але погодитися з таким поворотом подій можуть там аж ніяк не всі.
Найрадикальніша частина російського суспільства, безумовно, не прийме здачі Донбасу Україні в жодному вигляді. Адже пропаганда два роки яскраво ілюструвала «жахи київської хунти», волала про розіпнутих дітей і касетні бомби, спонукала росіян кидати все і їхати на війну за «русскій мір». Тим часом агітпроп донецьких бойовиків щодня твердить, мовляв, на Донбасі нарешті побудували справжню «народну республіку» без олігархів. Неважко уявити, яка реакція буде в націоналістично настроєних російських мас і збройних угруповань регіону, коли одного разу їх поставлять перед фактом, що війна була марна, всі гучні слова про боротьбу з фашизмом — фейк і що територію треба буде віддати під управління українським магнатам.
Хоча обидві «народні республіки» Донбасу є абсолютно маріонетковими структурами й не можуть існувати без підтримки з Росії, фактор донецьких та луганських бойовиків зовсім ігнорувати не варто. Тисячі добре озброєних людей — цілком серйозна сила. І навряд чи вона буде готова скласти стволи в ім’я інтересів Ахметова та підкорятися йому.
Бойовики дивляться на Україну вкрай вороже, значна частина їх воює з ідеологічних міркувань, і просто зупинити помахом руки розкручений маховик насильства росіянам буде непросто. У якийсь момент збройний люд може просто втратити керованість, розбитися на дрібні загони та угруповання і продовжувати опір уже за власною ініціативою, не сподіваючись на підтримку Кремля. Адже Росія наситила Донбас зброєю вже так, що війна може тривати автономно досить довго.
Не забуваймо, що на початковому етапі конфлікту регіон уже був занурений у некеровану отаманщину, придушити яку виявилося непросто. Та й говорити про цілковиту перемогу над нею досі не доводиться. Крутий політичний розворот, швидше за все, повторно штовхне Донбас у хаос партизанщини й бандитизму. Важко уявити, що така кількість бойовиків, котрі відчули смак влади та вседозволеності, просто здасть зброю і повернеться до статусу охоронців супермаркетів Ахметова чи шахтарів на рудниках ДТЕК.
Для України реалізація «плану Медведчука» є однозначним кроком назад, у часи Януковича, а тому робить марними й Революцію гідності, й усі жертви після неї. Достатньо згадати, до яких наслідків призводили спроби влади піти на поступки бойовикам і внести в Конституцію зручні для них зміни, щоб зрозуміти, чим здатен обернутися реванш регіоналів. Утім, на щастя, Україна не Росія, тож можна бути впевненим, що опозиційні до Порошенка сили блокуватимуть «план Медведчука» ще на початкових стадіях реалізації, навіть якщо президент усе-таки зважиться на цю авантюру.
Однак малоймовірно й те, що сам Петро Олексійович зацікавлений знову вручати путівку в політику Ахметову та Бойку. Адже передача Донбасу під управління олігархів і дальша його реінтеграція в правове поле України означатимуть миттєве посилення конкурентів. А ще такий жест назавжди обрушить рейтинг самого Порошенка й цілком може підштовхнути країну до хаосу. Чи потрібно це президентові? Навряд чи.
Утім, на Донбасі теж ніщо не віщує швидкого повернення Україні окупованих територій. У школи ОРДіЛО зараз активно завозять російські підручники, «податкове законодавство» «ЛНР» і «ДНР» підганяють під російське, а практично в усіх «міністерствах» псевдореспублік нині працюють куратори та менеджери з РФ, які поступово перебудовують роботу місцевих органів і структур на новий, російський лад. Усе це якось не відповідає розмовам про швидке повернення Донбасу й, навпаки, засвідчує протилежні плани супротивника. Тож навряд чи варто говорити про друге пришестя Ахметова як про близьке майбутнє.
