Уявіть, що у вас в автомобілі щось грюкає.
Ви їдете в сервіс. Вам кажуть, що це проблеми у коробці передач, потрібен ремонт.
Далі вам кажуть, що вам необхідно поїхати на автомобільний ринок і купити там 37 деталей включно з сальниками, бо начальство нічого не завезло і взагалі вас – клієнтів – багато, а бригада в нас одна. Їдьте на ринок. А краще тут, за рогом, купити це все (включно з сальниками) – лише на третину дорожче, але якісне.
Ви ж хочете на автомобілі їздити по місту, чи від дому до сервісу? Ви що, будете ризикувати сальниками?
В голову вдаряє змішаний з безпорадністю гнів і ви думаєте: що таке «сальники» і чому саме я повинен про них вирішувати? Як зрозуміти, чи кажуть мені правду? І чи ризикувати тими клятими сальниками?
А не можна взагалі нічого про це не знати, а просто прийти в сервіс, щоб там зробили все що потрібно, а страхова за це заплатила?
Звичайно, можна. Для цього треба купити саме цю комплексну послугу. І чомусь автосервіси вміють працювати саме так, а от лікарні – ні.
Саме про це і є законопроект 6327: якщо ми хочемо отримувати якісні медичні послуги, ми повинні купувати у лікарень саме їх.
Сьогодні держава витрачає бюджет за зразком середини ХХ століття: даємо стільки-то на опалення, стільки-то на ліки, стільки-то на їжу. Закидуємо всі інгредієнти в лікарню, кажемо «трах-тібідох» і трусимо – і всі хворі мають відтепер стати здоровими.
Якщо не працює – що треба зробити? Правильно, змішати складові ще раз і знову потрусити. Можна подзвонити в якесь КРУ і попросити їх теж потрусити. Повторювати, доки не запрацює.
Магія: давати гроші на зарплату, ліжка та опалення і чекати, що будуть лікувати людей. Так воно і виходить – зарплати виплачуються, площі опалюються, ліжко-дні виконуються на 120%. Система працює ідеально, всі показники в нормі, і тільки пацієнти у безпорадному гніві відчувають, що відбувається щось не те.
В цивілізованому світі система охорони здоров’я працює по-іншому. Лікарні отримують оплату за зроблену роботу – надані медичні послуги.
В оплату медичної послуги входять усі видатки за її надання:
– робота лікарів, медсестер та іншого персоналу
– комунальні видатки
– витратні матеріали та ліки
– амортизація обладнання
– адміністративні видатки тощо.
Це відповідальність лікарні – вирішувати, як оплатити із зароблених коштів зарплати, комуналку, матеріали. Ми питаємо лише за результат: пролікували пацієнта чи ні. Що це дає? Це дає головну річ, якої так бракує нашій медицині – зацікавленість лікарні в пацієнті, в тому аби він був здоровий та задоволений.
Звичайно, медицина накладає свої обмеження і оплата медичних послуг має свою важливу специфіку. Не може виникнути ситуації, коли лікарня має надати людині послугу, а в неї чогось не вистачає. Для цього ми маємо забезпечити фінансову і оперативну стабільність лікарень.
По-перше, ми маємо фінансувати лікарні наперед, авансом – щоб у них завжди були оборотні кошти.
Це робиться за довгими рамковими договорами – звичайно вони заключаються на декілька років. Гроші йдуть за пацієнтом, але з'являються в лікарні ще до його появи.
По-друге, для сталого розвитку лікарень, ми маємо планувати їх завантаження. Тобто, фіксувати в додаткових умовах приблизні обсяги і тарифи, які по закінченню періоду можуть коригуватися під точні фактичні цифри.
В такому випадку лікарня може нормально планувати розвиток, а держава – фінансування.
По-третє, будь-яка послуга має свій код та набір коефіцієнтів, за якими розраховується її оплата. Для сімейного лікаря, наприклад, тарифи на дітей або людей похилого віку будуть вищі, ніж на молодь, яка потребує менше уваги лікаря.
Для лікарень – коефіцієнти нараховуються за так званими діагностично-спорідненими групами (DRG). Вони враховують ускладнення, супутні послуги тощо. Наша країна ще півтора року тому почала розробку такого класифікатора послуг за підтримки Світового Банку. Ми очікуємо завершити цю велику роботу до 2020 року, коли законопроект 6327 вступить в дію для всіх ланок медичної допомоги.
Як бачимо, замовлення медичних послуг є не такою простою справою. Саме цією роботою і будуть займатись фахівці Національної служби здоров’я України – планувати та замовляти у лікарень медичні послуги за спеціальною процедурою в інтересах пацієнтів.
Головне правило: чим більша в лікарні ефективність, чим більше пацієнтів, чим менше нецільових витрат – тим більше дохід, з якого можна виплатити гроші лікарям або вкласти у ремонт чи розвиток.
В момент переходу на оплату за послугу українські лікарні зіткнуться з реальністю здорового глузду – опалювати палати, в яких немає пацієнтів не потрібно. Зате потрібно робити ремонт, щоб пацієнти обрали саме цю лікарню. Ще потрібна діагностична апаратура, щоб надавати нові послуги або більше послуг. Так з’явиться ефективність та конкуренція. Так почнуть «одужувати» наші лікарні.
Зараз пацієнти отримують те, за що держава платить: опалене приміщення і наявність ставки лікаря. Коли держава почне платити за послуги, пацієнти почнуть отримувати їх.
Це і є суть реформи. Все інше – механізми реалізації.
