Президент Петро Порошенко підписав закон «Про валюту та валютні операції».
З огляду на вельми короткий термін підготовки тексту до другого читання, питання до його змісту виникали навіть у залі під час голосування.
Тому незважаючи на велику кількість експертних оглядів прийнятого документу, хотілося б донести і бачення комітету щодо деяких нюансів прийнятих рішень, особливо стосовно повноважень НБУ.
І насамперед підкреслю, що ми цілком розуміємо, що прийнятий закон є рамковим, має дискреційні повноваження регуляторів, скоріш за все потребуватиме змін паралельно з практичним застосуванням усіх внесених новацій.
Водночас розуміємо, що хоча й не можна примусити нині бігти марафонську дистанцію людину, яка лише вчора зняла милиці, зносивши їх 25 років, але починати тренування варто вже зараз.
Але це – вторинно! Первинним і головним є те, що ми нарешті змогли розірвати замкнене коло, бо ще рік тому навіть самі поняття валюти та операцій з нею позиціонували як щось неприродне, що потребує особливого і жорсткого контролю та регулювання.
Цей закон є реальною валютною лібералізацією чи лише її імітацією?
Тези про «паперовість змін» звучали в залі парламенту неодноразово протягом вечірнього засідання, коли обговорювався текст пропозицій. І зумовлені вони наданими НБУ повноваженнями при запроваджені обмежень на валютному ринку.
Але особисто я маю чітку відповідь на питання: чи є цей закон справжньою лібералізацією, а не просто афішею? Так, без сумніву, є!
Інше питання в тому, що, мабуть, існує певний синдром завищених очікувань, тому не слід розглядати ці зміни як чарівну паличку, що одним помахом вирішить всі проблеми після двадцятип’ятирічних пут «тимчасового» Декрету про валютне регулювання.
Тому в комітеті ми цілком усвідомлено йшли саме на такий баланс свободи здійснення валютних операцій і їх обмежень, бо миттєвий перехід від «можливо лише те, що дозволено» до «можливо все, що не заборонено» може призвести не до омріяної валютної лібералізації, а до загрозливої валютної анархії.
Закон відкриває можливості і знімає грати, але не може забезпечити бажання вкладати в Україну – для цього потрібно продовження роботи щодо забезпечення існування ефективної і справедливої судової системи, зменшення корупції, захисту прав власності, сприятливого податкового режиму, відкриття ринку землі тощо.
З іншого боку, відкриття можливостей вільно вкладати кошти за кордон може призвести до значного стрибка експорту капіталу вже у перші місяці дії закону.
І такий дисбаланс може призвести до значного тиску на курс усередині країни. Тому для того, щоб цього не допустити, ми даємо НБУ право залишити чинними ті обмеження, які діють зараз до моменту, поки не буде стабілізовано платіжний баланс і застосовувати за необхідності нові.
Більше того, я далекий від того, щоб розглядати Національний банк як цербера, єдиною метою якого є утримувати чи розширювати обсяг обмежень, незважаючи на реальну ситуацію.
І підтвердженням цього є поступове зняття обмежень, запроваджених чотири роки тому, і в мене немає підстав вважати, що надалі політика регулятора кардинально зміниться.
Мало хто жаліється на наявність у НБУ повноважень ввести обмеження в 2014 році, або прийняття рішення про заборону видачі валютних депозитів в 2004 році – бо обидва заходи були своєчасними, а головне дієвими.
Але нині ситуація виглядає краще і лунають питання, чи не зловживає своїми можливостями або не перестраховується НБУ зараз.
І тут хотілося б нагадати, що вітчизняна економіка явно не досягла піку в реалізації своїх можливостей, а точніше – навіть рівня 2013 року, водночас рухи світового капіталу є непередбачуваними і піднята ними хвиля може накрити Україну у найбільш неочікуваний момент.
Тому ми мусимо озброїти Національний банк достатнім інструментарієм, здатним протистояти подібним загрозам. А задля балансування такої свободи волі ми передбачили в законі певні обмеження при прийнятті рішень:
1) Правління НБУ має право застосувати обмеження самостійно лише перший раз і не довше, ніж на 6 місяців. Продовження цього строку ще на 6 місяців потребує підтвердження Радою НБУ наявності ознак кризи.
2) Ми обмежили загальний строк дії окремого заходу захисту – не більше ніж 18 місяців протягом двох років з моменту його первинного запровадження.
3) Але найбільш дієвим, на мою думку, є підвищення прозорості і зрозумілості дій Національного банку.
Необхідною умовою продовження дії заходу захисту довше, ніж на перші 6 місяців, є підготовка і надання правлінням НБУ звіту, який буде публічним та має розглядатися профільним комітетом парламенту.
У цьому звіті міститимуться аргументовані підстави прийняття НБУ рішення про введення обмеження, разом з аналізом виявлених ризиків і загроз, а також оцінка впливу обмежень на економіку.
Я є прихильником ідеї, що транспарентність є найбільш дієвим обмежувачем зловживань, бо будь-який законодавчо описаний бар’єр за бажання можна обійти, а пильність тисяч людей – ні.
Така конструкція балансує два ключові фактори.
Мова йде про необхідність надання НБУ достатньої оперативної свободи для своєчасного і ефективного реагування на загрози стабільності валютного ринку, а також про необхідність нівелювання можливих зловживань, які впливатимуть не лише на банки, але й на кожного громадянина чи підприємство.
І підкреслю, що навіть надані НБУ повноваження в будь-якому разі не дадуть регулятору змогу зробити ситуацію гіршою, ніж вона є зараз.
Повертаючись до заходів захисту, варто окремо зупинитись на тих з них, які залишаться чинними в момент вступу закону в дію і втратять силу лише за окремим рішенням НБУ.
Проголосована редакція передбачає врахування Національним банком при прийнятті такого рішення, по-перше, думки Ради з фінансової стабільності – консультативного органу, до повноважень якого входить оцінка наявності кризи у фінансовій системі, а по-друге, набрання чинності законами про протидію розмиванню податкової бази та виведенню прибутків (Base Еrosion and Profit Shifting або BEPS).
Це є продовженням рішення Національної Ради Реформ, під час якої було зазначено, що новий Закон про валюту є лише частиною пакету змін, спрямованих на приведення законодавчого поля України до стандартів світової валютно-податкової системи.
Такий підхід відображає прийнятий розвиненими країнами, до числа яких ми хочемо ввійти, вектор руху на підвищення публічності переливу капіталів або активів, у тому числі завдяки обміну податковою інформацією. Тут варто згадати й пакет законопроектів №0179, №8189 та №8190, які запроваджують можливість приєднання України до єдиної системи стандартизованого обміну інформацією після ратифікації Угоди щодо виконання FATCA з США.
До руху за прозорість коштів приєднались навіть такі «тихі гавані», як Кіпр, Центробанк якого нещодавно підвищив вимоги до прозорості клієнтів своїх банків та Велика Британія, уряд якої оголосив про підвищення прозорості фінансових операцій у своїх заморських територіях (Британські Віргінські острови тощо).
Комплексно це є баченням того, що Україна не готова відкрити рух назовні капіталу, який після цього може зникнути з поля зору податкових органів та фінансового моніторингу.
Ми розглядаємо всі надані Національному банку України повноваження щодо запровадження або збереження захисних обмежень на валютному ринку як такі, що спрямовані на мінімізацію можливих негативних наслідків швидкого відкриття кордонів для капіталу і в будь-якому разі не як заміну обмежувальних положень Декрету постановами НБУ.
Загалом вважаю, що з прийняттям закону «Про валюту і валютні операції» ми спільними зусиллями зробили лише один критично важливий крок, який потрібен на шляху інтеграції України до світової фінансової системи як повноцінного гравця.
