«Завдання, які будуть здаватися вам неможливими...»
«Ви – патрульна поліція...»
Підполковник «Позивний Маршал» Жуков хвацько козиряє перед камерою. Відібрані дівчата-поліцейські пожирають начальника захопленими поглядами.
За задумкою авторів ролика, така картинка має викликати непереборне бажання подати анкету на участь у відборі до патрульки.
Виходимо на вулицю, на свіже повітря. І тут симпатичні дівчата-патрульні споглядають на кандидатів з бігбордів та сітілайтів. Їх погляд прискіпливо оцінює мене навіть у Facebook!
«Нарешті, нарешті ми готові вас запросити на конкурс, будемо перевіряти те і те», – повідомляє в ефірах ранкових передач деталі відбору перший заступник начальника патрульної поліції. Риторика у шефа така, ніби двері ломляться від натиску, коридори не вміщують всіх бажаючих спробувати свої сили.
«Хочеш, щоб тебе оточували вродливі дівчата? Йди в поліцію! Ти сам гарна дівчина? Welcome!» Саме такий меседж вбачається мені у подібній рекламі.
(Добре хоч не закликають «разом змінити систему!» Адже зміни вже давно настали. Патрульні не беруть хабарів, гарно спілкуються, плюс... а ні, на цьому все.)
Та хоч ти голих баришень вішай на плакати, без адекватної платні не можна вести мову про адекватних поліцейських.
10 тисяч ЗП в столиці для такої роботи – це надзвичайно мало.
Купівельна спроможність зарплати патрульного для Києва в 2017 році – однозначно менша, ніж на старті реформи. Вона приблизно така ж, як 3500 у ППСника до війни (як ви гадаєте, останні жили тоді на одну зарплату?)
Голова нацполіції здивовано знизує плечима на прес-конференції: «Десь платять більше?»
Уявіть собі, так, пане Князєв. І процес трудової міграції з патрульки туди, де платять більше, триває. Інакше вам не довелося б урочисто оголошувати додатковий набір.
Під час навчання «на полісмена» я прочитав одну гарну книжку. Називається «Нові центуріони» – про життя поліцейських США середини минулого сторіччя. Написану колишнім патрульним Джозефом Уембо.
Яка була мотивація американців йти в копи тоді?
Випробувати себе?
Make America great?
Зарплата і соціальний пакет. Не вірите, почитайте. Базові умови, без яких смішно вести мову про повноцінний конкурс.
«Андрюха, придумав ідею, як підзаробити на свята».
«Зараз на вихідних змотаюсь додому, трохи допоможу в сімейному бізнесі, бо 200 грн. лишилось».
«Підкажи, як заробити більше, бо не бачу перспектив».
Все це дослівні фрази моїх колег. В своїй роті я був єдиним, хто дозволяв собі випити на заправці WOG більше однієї кави за зміну (чорт забирай, там дійсно смачна кава!)
Концентруватися виключно на службі?
Можна собі дозволити, якщо не ти відповідаєш за сімейний бюджет. І не пишіть мені про державних вчителів і лікарів, ті хоч можуть практикувати у вільний від «основної» роботи час.
Звичайно, я веду мову про зарплату насамперед у Києві та містах-мільйонниках. Тут більша злочинність, відповідно більше роботи у копів – але менше самих поліцейських!
Чому?
Бо у нас в країні врешті переміг комунізм і популізм, і платня в усіх абсолютно однакова: в Рівному з населенням 200 тисяч, і в мільйонній Одесі; в того, хто старається якісно виконувати задачі, і в патологічних лінивців.
Не дивно, що більшість службовців надають перевагу не надто напружуватись у маленькому містечку, звідки вони родом, ніж за ті ж гроші вкалувати у столиці.
Про соціальний пакет краще промовчати, щоб не вилаятись. Кошти на лікування поліцейські збирають з миру по нитці з допомогою колег через групи в соцмережах. Добре, що є чуйні колеги.
«Ваші брати та сестри будуть поруч», – обіцяє пан Жуков у рекламному ролику.
Так воно і є. Скинуться, допоможуть. Але не покидає відчуття, що якось це не зовсім правильно.
Медстраховка? Можеш купити за власний кошт, замначальника департаменту пан Блажевич навіть люб'язно підкаже, в якій страховій краще це зробити.
«Ми знаємо, робота ризикована, навіть зразок рапорту на вирахування внесків з платні ось підготували, держава дбає про тебе!»
Вважаю, настав час в кваліфікаційних вимогах до поліцейських зазначати: бажано мати багатого чоловіка/дружину, або запас грошей на кілька років.
Ще краще бути неодруженим хлопцем до 25.
Пам'ятаю, як на зустрічі з паном Аваковим перед запуском у Києві нової поліції один з майбутніх копів вже тоді авансом поцікавився, чи планується підвищення ЗП? Бо він, нахаба такий, «хоче женитися»! Звичайно, зірвав веселий сміх аудиторії. Щоправда, позитивної відповіді не отримав.
Якщо хочеш працювати довго і чесно, потрібно шукати наречену з хорошим приданим!
Я це до того, що невисокий рівень грошового забезпечення був зрозумілий ще на старті. Щоправда, в ті далекі часи це частково компенсувалося вірою в реформу і особисто в Еку Згуладзе.
Зараз тим, хто залишився «на лінії», вже не так смішно. Адже доводиться працювати за себе «і за того парня», який звільнився. Роботи більше, заявники зліші. «Как же так, вы же должны...» (далі перелік з нескінченої кількості пунктів)
Отже, що повинен знати і вміти патрульний?
Адмінкодекс, прийоми рукопашного бою, надавати медичну допомогу, регулювати рух, вміти спілкуватися, бути хорошим психологом, мати міцні нерви і гарне здоров'я, і ще купу речей, що стануть в пригоді на вулиці.
Нагадаю, не спати дві ночі щотижня (хто вважає це дрібницею, хай спробує).
Зажди є шанс опинитись на лаві підсудних самому, благо наше законодавство цьому сприяє.
Що пропонується взамін?
Честь розгрібати людське лайно і 500 грн за робочу зміну. Ще раз: п'ятсот грн за зміну. Сорок гривень за годину. Саме стільки я зараз плачу своїм тимчасовим працівникам-студентам без досвіду роботи і з нульовою відповідальністю.
Чи варто дивуватися, що патрульних на вулицях Києва все менше?
Довгострокова цінність такої роботи в очах нового поліцейського приблизно наближається до нуля. Виженуть? Нічого страшного, хоч відпочину.
В реальності є лише дві причини, які тримають на службі: «впрягся, то вже тягну лямку», і регулярна доза адреналіна, на яку підсідаєш.
Журналісти воліють шукати причину звільнень за власним бажанням у поганому керівництві, мовляв мєнти там залишились, гноблять патрульних і все таке. Так у командира роти зарплата майже така сама, а відповідальності набагато більше. Особисто знаю декількох таких, що врешті за власним бажанням відмовились від цієї «почесної» посади.
Залишається сподіватися лише на патріотів. Тут в мене для вас дві новини. Хороша: вони ще є. Погана новина: поповнити їх ряди немає ким. Згуладзе вже не повернеться, щоб знову запалити серця. Настав час приманювати іншими речами.
По-перше, потрібно збільшити рівень грошового забезпечення у Києві та великих містах до рівня, необхідного для проживання, а не виживання. Інакше ми вже завтра повернемося або до хабарів, або до загонів самооборони. І я категорично проти будь-якого подальшого посилення відповідальності за керування у нетверезому стані, якщо воно не буде супроводжуватися підвищенням грошового і соціального забезпечення людини, яка оформлює протокол. Розумієте, чому? Мені довелося якось спостерігати за схвильованим виразом обличчя напарника, який щойно відмовився від 1500 доларів.
По-друге, потрібні причини не лише прийти в поліцію, а й залишитися в ній. Наприклад, погашення державою відсотків по кредиту на житло, але тільки поки ти служиш. Подібна фраза в рекламі патрульки здатна перевершити найгарнішу дівчину.
А пишу я ці рядки, так як надзвичайно боляче спостерігати, як чергова хороша ідея може перетворитися на фарс. І мені як нікому неприємно спостерігати потуги численних хейтерів, що як гієни, радісно підхоплюють і розповсюджують «зальоти» патрульних. «Дивіться, ось знову... за наші ж податки!» Не завжди безпідставно. Відчуття відсутності конкуренції за робоче місце може породжувати лише деградацію, а не розвиток.
Як в теорії мала б виглядати стимуляція до відданої праці при фіксованій непоганій зарплатні?
Навчати, тестувати, відсіювати і звільняти гірших, донабирати кращих, постійно повторювати цей процес.
Як вона виглядає в «реаліях сьогодення»?
«Ладно, не будемо на цей раз тебе виганяти, може догану дамо, нікому працювати й так».
Колапс невпинно наближається.
Для прикладу, в київському управлінні не вистачає 50% особового складу. Це якщо вийти перед зміною на шикування і порахувати людей. По документам у нас все набагато краще, впевнений.
Раніше була проблема з поламаними авто. Зараз часто справні пріуси не виїжджають, бо немає кому в них сідати! Коли я черговий раз чую справедливо розлючений голос заявника: «Пачіму так долго? Я же плачу налогі! Ваш Аваков обіщал што будут прієзжать за восім мінут!» - хочеться комусь дати в морду (от тільки кому?)
А що ж робить вище керівництво, щоб зменшити відтік патрульних? Причини всім відомі, їх перепитувати не треба. Краще зацікавити різноманіттям робочих задач. Чого боєць має нудитися у свій вихідний? Зробимо більше ОГП, хороших і різних! Сон – то для слабаків. Відпочинок буде на пенсії, а нам потрібно терміново навчитися ходити строєм. Ну щоб красиво було все.
А, і ще дрібниця з останніх нововведень від київського шефа: обладнання для зарядки планшетів в авто за власний кошт купіть, ви ж самі їх ламаєте. Зарплату вам платять? Значить гроші є. І взагалі, старшому за званням в коридорах пора вже честь віддавати, як годиться, «а нє то шо січас».
Чому звільняєшся?
Таке питання в колективі не задається вголос давно, адже всім все зрозуміло...
Основну увагу і ресурси пан Зозуля спрямовує на розвиток так званих «посилених тактичних груп» – аналога «Кордона» (читай «Беркута»), тільки з відібраних кремезних хлопців-патрульних. Саме цих красенів ви можете побачити на телекартинках з масових заходів. Поганого в цьому нічого немає, кілька моїх колег перейшли в ці групи і чудово там себе почувають. Зовсім інший режим роботи та інше відношення. «Дивлюсь я тепер на патрульних, і мені їх аж жалко...» – ще одна цитата.
Мушу відмітити і позитивні зміни у Києві. Зрештою з'явилися шафи для переодягання, душові. Щоправда, особисто для мене це виглядає спробою підфарбувати стіну, що замість доброго фундамента тримається лише на плечах виснажених морально і фізично патрульних.
Варто сказати, що співробітників «в полі» не вистачає лише через звільнення. Левова частка некомплекту утворилася, бо «потоптавши землю», багато людей розбігається по кабінетах, інструкторами, в адмінпрактику, в шкільні офіцери, в декретні відпустки, та хто куди може, тільки б за ті ж гроші нормально спати вночі і не тріпати собі нерви з бидлом. Всі ці патрульні є на паперах, але не на вулицях. І усіх їх об'єднує спільна риса. Скільки не просив у таких колег порівняти умови, відповідь одна: краще звільнюся, ніж повернуся на лінію.
Ви можете запитати, а чому ж самі патрульні не борються за покращання і т.д.?
Дуже просто. Це зараз я звільнився, нарешті відіспався, знову наповнився енергією, і можу дозволити собі строчити опуси. У людини, яка служить, не вистачає часу навіть на елементарний відпочинок. Єдина думка, яка може фіксуватися в стані зміненої свідомості: «Завтра я врешті вихідний і посплю, чи знову поставлять навчання або ОГП?»
Я не звинувачую в цій проблемі керівництво патрульки – не воно встановлює рівень грошового забезпечення. Зате керівництво може на камери розказувати, що ситуація під контролем, і ось-ось підійде поповнення, яке все закриє (при нестачі в моїй роті двадцяти чоловік очікується троє (!) донабраних у вересні 2016 року людей).
Розчарую вас. Поповнення не підійде. Черговий донабір провалений (володію деякою інсайдерською інформацією). Дівчата з плакатів не допомогли. «Робити селфі» за вісім тисяч дурних немає. Чи варто бути відвертими з людьми: у нас немає бажання виділяти гроші на чесних поліцейських. Тому чекайте на виклики тепер 30-60 хвилин. А краще взагалі не викликайте. Хто насмілиться таке сказати? Риторичні питання.
Так що Києву та Одесі нічого не залишається, як періодично «позичати» екіпажі з інших міст. Такий собі обмін досвідом. Зараз до Євробачення якраз стягнули величезні сили патрульних з усієї країни. Тимчасово безпечна столиця – за рахунок безпеки регіонів.
Що сказав якийсь там Дорн, скільки стажу у Дєєвої, де взяв гроші Лещенко – от дійсно актуальні питання. Хто буде далі працювати на вулицях – нашому суспільству вже не цікаво. Діючий патрульний за великим рахунком почувається кинутим напризволяще. Хто служив, той зрозуміє, про що я.
Так і живемо. Хтось відчайдушно шукає позитив, і вірить, що перемога вже не за горами. І це набагато краще, ніж інша крайність – в усьому шукати зраду.
Що я хочу сказати цим дописом? Не варто себе тішити ілюзіями. Придивіться, у небі над нами кружляє не гарна пташка, а велика дупа. Скоро вона повністю сяде вам на голову.
А щоб такого не сталося, пропоную підійти до цього питання з двох боків.
Суспільство повинно вирішити, чи дійсно потрібна йому патрульна поліція, яка не бере хабарів. Можливо, все-таки краще повернутися до ДАІшників, що працювали не за зарплату. Багато громадян дійсно скучили за відчуттям страху смугастої палки. Та й штраф на місці платити зручніше готівкою. Свіжа інформація «з полів»: хабарі пропонують все настирливіше. А ППС-ники? Золоті часи ж були. «Ану, быстро скинулись по двацаточке!» Повернемо? На цей раз питання вже не риторичне.
«Завдання, які будуть здаватися вам неможливими...» Пане Жуков, я ризикну поставити вам таке «неможливе» завдання. Як керівник, добийтеся підвищення зарплати до адекватного ринкового рівня. Особовий склад буде вам безмірно вдячний. Ці хлопці й дівчата своєю працею щоденно доводять, що заслуговують на краще грошове і на хоч якесь соціальне забезпечення. І тоді захоплені погляди в ваш бік будуть не лише на постановочній телекартинці.
