Главная

Виглядає так, що великі трейдери уклали мир перед загрозою реальної конкуренції на дизельних тендерах «Укрзалізниці» за небажаними правилами. І остаточно «відв’язали» ціну палива від курсів валют і світових котирувань.

У травні-червні фірми «Вог Аеро Джет» партнерів покійного нардепа Ігоря Єремеєва та «Окко-Бізнес Контракт» Віталія Антонова розіграли між собою майже два мільярди гривень на дизельне паливо для «Укрзалізниці».

Так перервалася кількарічна монополія «Вогу» на поставку дизелю для всіх тепловозів країни, яка дозволяла йому диктувати «Укрзалізниці» будь-які умови. І так перервалась ворожнеча між двома великими трейдерами (наприклад, «єремеєвці» зірвали «антонівцям» поставку на чверть мільярда для Держрезерву, а ті вже рік заважали першим мати комфортну монополію за залізниці).

Колишні ситуативні вороги вирішили стати ситуативними союзниками, тимчасово об’єднавшись проти… кого? Хто цей інший ворог, спільний для обох трейдерів?

Цим ворогом виявилось прозоре формування ціни на дизпаливо.

Торік «Укрзалізниця» разом із новою командою Мінінфраструктури намагалася ввести формулу, за якою ціна дизелю встановлювалася залежно від курсу валют і біржових котирувань. Нововведення мало викорінити практику перегляду ціни посеред виконання контракту на підставі довідок «Держзовнішінформу». Зазвичай ці папірчики легалізували ціни вищі за ринкові, тому залізничники суттєво зекономили б, відмовившись від них.

Трейдери обурилися перспективою втратити приємну для них дельту і стали на стежку війни проти валютної формули.

Перший удар нанесла фірма «Елемент Нафта». Вона переконала Антимонопольний комітет, що прив’язка ціни до світових котирувань і курсу валют порушує права продавців вітчизняного палива. Хоча майже все дизпаливо в Україні є імпортним.

Та головна іронія ось у чому. «Елемент Нафта» сама збиралася на тендер з іноземним продуктом від «Мозирського НПЗ» (Білорусь) та «Рязанського НПЗ» (Росія). Після того, як формулу прибрали з документації, тендер полетів шкереберть. Зрештою його відмінили за рішенням АМКУ.

Згодом «Укрзалізниця» знову спробувала провести торги із застосуванням формули. Проте «Окко» розібрало останню на гвинтики, вказавши у скарзі в АМКУ на цілу низку недоліків. У скороченому варіанті це виглядало так:

1) Поправочний коефіцієнт заробітку учасника Кз визначається в доларах США, а не в національній валюті, як того вимагає законодавство. Крім того, показники ЗВ та Кз дублюють один одного, таким чином заробіток учасника можна занизити, а заплановані витрати збільшити або навпаки, враховуючи, що Кз розраховується в доларах США та згодом у залежності від курсу може змінюватись.

2) Розрахунки за формулою ведуться у тоннах, тоді як акцизний збір встановлений у тисячах літрів при температурі 15 °С. Скаржник пропонує встановити єдиний зрозумілий порядок переведення ставки акцизного податку з літрів в тонни із застосуванням однакового для всіх усередненого показника густини товару.

3) В результаті обрахунку за формулою виводиться сума в Євро без ПДВ, хоча результатом має бути сума в гривнях з ПДВ. При цьому сама формула не встановлює механізму ні виведення гривневої суми, ні включення в ціну ПДВ.

Крім цього, ціна пропозиції нерезидента в євро перераховується у гривні за середнім курсом міжбанку, встановленим АТ «Ощадбанк» на день, що передує дню розкриття, тоді як у самій формулі вказано курс на дату розкриття.

Також у формулі для нерезидентів вказано неправильний розмір акцизного збору: 98 євро за тонну замість 95 євро за 1000 літрів.

4) Скаржник вважає також неправильним ставити заробіток учасника в залежність від коливань цін нафтопродуктів на міжнародному ринку. В практиці міжнародних торгів товарами цієї групи, поправочний коефіцієнт встановлюється заводами і постачальниками в твердій ставці і не залежить від коливань ринку. Зазначена вимога дисонує з існуючою практикою на ринку і створює суттєві ризики для постачальників, для уникнення яких їм доводиться завищувати показники поправочного коефіцієнта, що в результаті призведе до зайвих витрат замовника.

Скаржник пропонує визначати поправочний коефіцієнт «Кз» в грошовій сумі і додавати його до показника «Пл», що внесе стабільність в механізми ціноутворення і дозволить уникнути зайвих витрат замовника в будь-яких ситуаціях коливання ринку.

У квітні залізничники порадилися з продавцями, вдосконалили формулу (порівняльна таблиця – тут). І все це лише для того, щоб невдовзі прибрати її зовсім. Не лише з оскарженого тендеру, а й з наступного. В антимонопольному радо погодились.

Ось так ініціатива реформаторів остаточно потонула у Бермудському трикутнику між «Укрзалізницею», АМКУ і трейдерами.

Тим краще для останніх. Адже для них формули означали загрозу бути посунутими від тендерів одного з найбільших в Україні покупців дизелю.

Річ у тому, що на нинішні торги прийшли два безпосередніх виробники – «Білоруська нафтова компанія» і «Укртатнафта».

Білоруси взагалі вперше взяли участь у паливному тендері «Укрзалізниці». При цьому вони якраз і є одним з основних виробників дизелю, який продають в Україні. Тобто «БНК» могла позбавити залізницю зайвої ланки у ланцюжку накрутки ціни на імпорт. Однак дебют виявився невдалим. Компанію викинули за відсутність заяви-приєднання до договору про надання забезпечення пропозиції, а по-простому – несплачену гарантію.

До «Укртатнафти» Ігоря Коломойського, крім цього, була ще одна претензія: вона вимагала повну передоплату, що категорично не влаштовувало замовника.

На жаль, нам невідомо, дорожчим чи дешевшим був би дизель від цих потенційних постачальників. У протоколі розкриття стоять нулі з приміткою «ціна пропозиції не зазначена». Залишається тільки здогадуватися, чому два серйозні учасники ринку так недбало підготували документи і ніхто вчасно не допоміг виправити хиби по аналогії з практикою, впровадженою у Міноборони за часів «Волонтерського десанту». Бо ж погодьтесь, для дбайливого господаря є різниця скільки платити за паливо, особливо, коли йдеться про мільярд.

Як би там не було, двоє конкурентів спіймали облизня, тож «Вог» і «Окко» зосталися наодинці з залізничниками. У такому розкладі «Укрзалізниця» змогла виторгувати для себе тільки знижку по одному з лотів, виграному «ОККО». Компанія взагалі-то перемогла на тендері з ціною палива 20 350 грн. за тонну. Однак у день укладання угоди договір змінили – частину замовленого палива ціну залізничники отримають від фірми Антонова до 19 500 грн., це лише на 6% вище за ринкову гуртову ціну, яка зараз, за даними «OilNews», становить 18 270 грн./т.

А ось перемога «ВОГу», здається, коштуватиме залізничникам значно дорожче. З цією фірмою уклали угоду по 20 898 грн/т, і жодних даних про додаткову угоду про зменшення ціни у «Віснику держзакупівель» немає.

Це фактично повторює розклад на травневому тендері залізниці, коли перемогу також розділили «ОККО» і «ВОГ». Тоді угоду з антонівцями уклали по 18 504-18 900 грн./т., а з «єремеєвцями» – по 19 500 грн/т.

У підсумку, куди не глянь – усе складається якнайкраще для нафтотрейдерів. І якнайгірше для гаманця держкомпанії.

Информация о материале

Загальноприйнята теорія вчить нас, що держава не може бути ефективним власником. Про це читаємо в сотнях книжок з економіки. Усупереч тому в глобальній практиці є чимало країн, наприклад Китай, Бразилія, Росія, у яких державний капіталізм не просто існує, а й протягом останніх десятиліть набув особливого розмаху. Але якщо до кризи 2008–2009-го найбільші державні компанії росли мов на дріжджах, то після неї, а особливо упродовж останніх двох-трьох років, на поверхню поступово виходять усі темні сторони держкапіталізму й недоліки держави як власника. Масштабний корупційний скандал у Бразилії, пов’язаний із відмиванням грошей у державних компаніях, використання Росією держкорпорацій для досягнення геополітичних цілей, консервація в найбільших підприємствах державного сектору КНР надлишкових потужностей, неефективності й партійних хабарників — ось лише кілька прикладів, які показують, чому держава не може ефективно управляти активами. Особливо та, у якій слабкі інституції. Україна тут не виняток, а може, і найпоказовіший приклад. Хоча від самого початку незалежності ми тримаємо курс на поступове роздержавлення, але у власності центральних органів влади, а також місцевих громад і досі перебуває неймовірна кількість майна різного ґатунку. Оскільки за слабкістю держінституцій ми можемо спокійно боротися за пальму першості у світі (за глибиною деградації відносно раніше досягнутих рівнів точно), то і прояви неефективного управління цією власністю в нас вражають різноманітністю. Вони можуть подивувати багатьох не тільки масштабами бездіяльності держави, а й силою людської винахідливості та підприємливості, застосованих для того, щоб заробити на її майні.

Шило і мило

Найкращими активами держави, своєрідними перлами є великі компанії та банки. Нафтогаз, Укрзалізниця, Ощадбанк та десятки інших корпорацій нині в усіх на устах, вони часто з’являються в інформаційних повідомленнях, до них прикута особлива суспільна увага. За даними Міністерства економічного розвитку і торгівлі (МЕРТ), на кінець ІІІ кварталу 2015-го активи 100 найбільших компаній без урахування семи банків становили 926 млрд грн. Це практично шоста частина активів усіх українських підприємств, які на початок того року дорівнювали майже 6 трлн грн, і 90% балансів усього державного бізнесу.

Окрім найбільших корпорацій у власності держави перебуває ще досить багато компаній, назви яких простим людям нічого не скажуть. Загалом, за даними МЕРТ, Україна володіє 1829 діючими державними підприємствами (ДП) та контрольними пакетами акцій 272 товариств (здебільшого вони раніше теж були ДП, але пройшли етап корпоратизації та часткової приватизації). Відніміть від цього 100 найбільших — і ви отримаєте близько 2 тис. суб’єктів господарювання із сумарними активами приблизно 100 млрд грн, тобто в середньому по 50 млн на підприємство, — дуже пересічна сума, яка дає уявлення про масштаб діяльності цих 2 тис. фірм.

Нарешті, ще більшу за кількістю групу утворюють підприємства-трупи. За даними МЕРТ, понад півтори тисячі держпідприємств не працює. Вони перебувають у процесі ліквідації, реорганізації, санації чи банкрутства. Їхні активи — це здебільшого уламки того, що колись було потужними виробничими комплексами, розтриньканими за роки незалежності через відсутність адекватного управління. Певну вартість вони мають, але зазвичай виробляти нічого не здатні. До цього переліку можна додати підприємства-привиди. За даними Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), на початок минулого року в нашій країні було зареєстровано 5559 державних та 32 казенні підприємства, що більш як на 2,2 тис. перевищує цифру, про яку звітують МЕРТ і Реєстр суб’єктів господарювання державного сектору економіки, що його формує Фонд державного майна України (ФДМУ). Мабуть, це підприємства, від яких залишилися тільки назва та запис у реєстрі, тобто які існують на папері.

moglo bilshe 57300Держава — це не лише найбільший у країні капіталіст, а й величезний власник нерухомості. Про це мало говорять, але органи влади володіють величезною кількістю таких об’єктів: від будинку Кабінету Міністрів корисною площею 235 тис. м2 до недобудованого магазину в якому-небудь Гуляйполі. За даними ФДМУ, на початок червня цього року в Україні було понад 19 тис. активних договорів оренди державного майна, за допомого яких орендарі винаймали 643 млн м2 нерухомості (це понад три чверті площі Києва або три з половиною міста з територією Львова). Ще понад 5,7 тис. об’єктів нерухомості чекають на своїх орендарів. Слід виокремити об’єкти соціальної інфраструктури, наприклад гуртожитки та будинки культури у власності держави та місцевих громад. Багато з них свого часу перебували на балансі підприємств, але після корпоратизації та приватизації останніх лягли баластом на плечі органів влади.

Не забуваймо і про землю. За оцінками експертів, держава в Україні володіє наділами сільськогосподарського призначення загальною площею близько 10–12 млн га, тобто фактично чвертю всіх таких земель. Оскільки земля — одне з найбільших багатств нашої країни, цей актив також можна назвати перлиною державної власності, яка дає змогу збагачуватися формально держбюджетові, а фактично чиновникам, які відповідно до посад розпоряджаються цими ділянками й вирішують, кому надати доступ до активу.

Згадаймо і про комунальну власність (підприємства, нерухомість, земля). Комунальні підприємства — це безліч суб’єктів господарювання, які належать місцевим громадам. За даними ЄДРПОУ, на початок минулого року їх в Україні налічувалося 13 778. Скільки з них активні, сказати важко, але порядок цифри чималий. Про проблеми, які виникають в управлінні цими підприємствами, потрібно говорити також окремо.

Уся ця мозаїка майна належить державі (громадам) і нібито повинна наповнювати бюджет, у підсумку роблячи нас із вами багатшими. Але таке можливо тільки за належного управління. Насправді державний сектор економіки протягом усіх років незалежності потерпав від виняткової безгосподарності. На ньому намалися заробити всі, кому не ліньки. А таких в Україні тисячі, якщо не десятки чи сотні тисяч.

Загальні проблеми управління

Чимало труднощів, пов’язаних із державною власністю, існує ще від початку незалежності. Як правильно казав герой класичного радянського кіно, розруха в головах. Радянський Союз давно канув у Лету, але й досі відіграє помітну роль у соціально-економічних процесах України. За нього красти в держави для наших співвітчизників стало суспільною нормою. Явна більшість працівників завжди могла роздобути щось із продукції чи сировини та матеріалів підприємств, на яких трудилася. Особливо це стосувалося колгоспів та виробництва товарів першої необхідності. Здавалося б, нічого в цьому страшного, але таке злодійство в масштабах країни призводить до того, що крадемо самі в себе. А друге, чого українців навчив Союз, — працювати так, як платять, не виявляти зайвої ініціативи. Ці два ментальні нюанси червоною ниткою з’єднують процеси, які роками відбувались у сфері державної власності, зі станом справ, який маємо в ній сьогодні.

vlasnist cyfry da371Почнімо з підприємств-трупів та підприємств-привидів. Їх кількість, як показано вище, вимірюється тисячами. Звідки вони взялися? Це наслідок систематичного розтринькування держмайна, коли верстати, що коштували мільйони доларів, вивозили за кордон або, що гірше, різали на брухт. Це робило й робить дуже багато людей. Не гребували таким промислом і олігархи, тепер дуже шановані. Якби українці не були навчені красти в держави або якби вона була сильніша, це явище не сягнуло б таких масштабів. Так чи так, але про яку ефективність держвласності можна говорити за наявності численних прикладів вкрай варварського розпилювання майна? Суспільство сперечається, приватизувати чи ні то одне, то інше держпідприємство, але поза його увагою залишаються тисячі до нитки розкрадених і фактично вбитих підприємств. Виходить якась однобока дискусія.

І другий аспект, що стосується підприємств-фантомів. Навіщо вони державі, адже бюджет не попов­нюють, зате формують такий собі статистичний хвіст, який із року в рік мігрує звітами й відволікає ресурси на облік та утримання. Відповідь, здається, проста: ніхто на державній службі не готовий напру­жуватися, щоб уладнати це питання, виписавши аде­кватну процедуру банкрутства, прийнявши стратегію роботи з мертвими підприємствами тощо. Крім того, процеси розтринькування, вочевидь, тривають, тому раз і назавжди цей хвіст рубати рано, адже він згодом відросте, мов у ящірки. Власне, це і є приклад плачевної бездіяльності, яка стала одним із основних факто­рів украй неефективного управління державною власніс­тю.

Інша проблема — організація управління державною власністю, у якій існує практично первісний хаос. Більшості законодавчих актів, які регулюють облік, систематизацію, інвентаризацію об’єктів держмайна, лише 5–10 років; активне використання Єдиного реєстру об’єктів державної власності налічує тільки три роки. Із понад 24 тис. юридичних осіб, котрі мають запис у ЄДРПОУ як такі, що діють на основі лише державної власності, на сьогодні 4,8 тис. не упорядковано, тобто їхня належність до сфери управління відповідним суб’єктом не підтверджена. Це означає, що майже 5 тис. юридичних осіб загубилося дорогою від ЄДРПОУ до відповідного органу управління держвласністю й уряд офіційно не знає, що це за підприємства, яке в них майно і що з ними відбувається. Про яку ефективність управління можна говорити, якщо держава не здатна до пуття з’ясувати, чим вона володіє?

Іще один аспект хаосу: на сьогодні, за даними ФДМУ, існує 155 суб’єктів управління державною власністю, з яких 70 — центральні органи виконавчої влади. Багато з них (як-от Академія наук, Державне управління справами тощо) не мають ні людського ресурсу, ні кваліфікації, щоб розвивати держвласність, яка перебуває в їхньому управлінні. Навіщо їх стільки? Невже щоб максимум чиновників збагачувалися за рахунок держави і якомога більше з них приходили на ключові посади в міністерства й відомства тільки заробляти капітали в такий спосіб? Додайте сюди регіональні відділення ФДМУ (і не тільки його), які розпоряджаються державною нерухомістю, органи місцевого управління, що відають комунальним майном — і ви отримаєте армію, ба навіть клас (у традиційному марксистському значенні) чиновників, які непогано живуть за рахунок держмайна, ні на що не здатні у професійному сенсі, але, головне, зацікавлені в збереженні статус-кво й руками-ногами тримаються за свої посади та можливості конвертувати їх у гроші.

У світі відбувається поступовий перехід до централізованої системи управління державною власністю, коли один суб’єкт (міністерство, суверенний фонд, холдингова компанія) управляє всіма її об’єктами. Поряд із цим у багатьох країнах існує модель подвійного підпорядкування, коли галузевими аспектами управляє лінійне міністерство, а питаннями корпоративного управління та координації діяльності всіх державних активів займається окреме міністерство чи відомство. Україна повинна переходити до однієї із цих моделей, які вважають найефективнішими у світі. Однак усвідомлення необхідності такого переходу на державному рівні з’явилося лише після Революції гідності.

Мабуть, найбільш поширеною та знаменитою проблемою управління держвласністю є те, що на грошових потоках, які вона генерує, хтось добряче нагріває руки. Олігархи мають підконтрольних менеджерів держпідприємств, посади яких купують у тих, хто біля керма держави. А ті виводять частину грошового потоку на своїх покровителів. Політичні сили, прийшовши до влади, торгуються за портфелі, бо вони дають право розпоряджатися певними об’єктами держвласності (практично кожен центральний орган влади є суб’єктом управління певними державними активами; треба віддати належне НБУ, який із власної ініціативи відмовився від цієї функції почав позбуватися закріплених за ним об’єктів), які можна конвертувати в гроші. Відповідальні чиновники міністерств та відомств торгують посадами на державних та комунальних підприємствах, а ті, хто їх купує, конвертують свої покупки в частину грошового потоку. Чиновники продають право оренди державної землі чи нерухомості, ринкові ставки якої значно вищі від того, що отримує держава, а різницю ділять з орендарями. Усе це система, яка призводить до того, що бюджет отримує в десятки разів менше від того, що міг би.

derg sotnya 82db6Від загального до часткового

Якщо намагатися описати й детально проаналізувати всі часткові проблеми, які стосуються управління групами активів чи конкретними об’єктами державної власності в Україні, то, мабуть, можна набрати матеріалу для дисертації, ба навіть не однієї. Тому в цій статті фокус зроблено на найтиповіших і найбільш поширених проблемах, прояви яких широковідомі.

Одна з головних проблем — наявність п’явок, які висисають грошовий потік із об’єктів державної власності. Виявляється, їх не так уже й легко позбутися. У всіх на устах випадок Укрнафти, де державі в особі Нафтогазу належить понад 50% акцій, хоча реально контролює компанію Коломойський. Україна не може отримати не тільки свою частку дивідендів за низку років, а тепер уже й багатомільярдну заборгованість із податків. Компанія просто не має грошей, які регулярно виводяться за допомогою різноманітних схем на користь структур Коломойського. Останній при цьому погрожує державі судовим позовом на мільярди доларів і має всі підстави виграти суд через те, що свого часу за допомогою всім відомих методів отримав підпис когось із колишніх чиновників під вигідним для себе договором. Випадок Укрнафти не єдиний. Коли йдеться про те, щоб не втратити поживи, п’явки використовують усі доступні методи: підкуп судів, погрози, блокування рішень в органах державної влади за допомогою куплених чиновників, проплачені мітинги тощо. Навіть якщо в Україні до влади прийдуть свідомі, патріотичні політики, їм доведеться витратити не один рік, щоб позбутися цих п’явок. На жаль, це реалії нашого життя й державних інституцій. При цьому такі компанії, як Укрнафта, перебувають у фокусі суспільної уваги. А скільки в нас невеликих підприємств у державній та комунальній власності, що з них викачують гроші, до яких руки не доходять просто тому, що потенційно притомним політикам не вистачає каденції, щоб розібратися в ситуації й вичистити із цих авгієвих стаєнь непотріб?

Ще один аспект утрат — поведінка керівників державних підприємств. Поки їм давали мізерні зарплати за управління компаніями з активами на мільйони та мільярди гривень, вони були абсолютно позбавлені мотивації зберігати й примножувати державне майно. І займалися тим, що розкошували коштом підприємства (дорога їжа, автомобілі, «відрядження» на курорти тощо) й укладали контракти від їхнього імені через посередників, яким переплачували за товари й послуги стільки, скільки отримували від підрядника у формі відкатів і клали у свою кишеню. Кілька місяців тому тарифну сітку суттєво розширили, і тепер максимальний оклад на найбільших підприємствах може становити 200 мінімальних окладів працівника основної професії на такому підприємстві. У менеджерів з’явилася мотивація працювати ефективно, що разом із впровадженням конкурсного відбору на найвищі посади в держпідприємствах одразу ж забезпечило приплив у державний сектор управлінців найвищого класу, зокрема і з-за кордону (як у випадку з Укрзалізницею та Укрпоштою). Останні цінують свою репутацію, тож можна очікувати, що рішуче відмовляться від колишніх практик, притаманних відповідним компаніям.

І третій аспект: дії чиновників. Тут можна наводити безліч прикладів. Візьмімо перелік комунальних підприємств Києва. Київміськбуд, Генплан, Київавтодор, Київреклама, Житній ринок… Їх десятки, і більшість із них хоча б раз фігурувала в корупційних скандалах. Не дивно, що мер Києва, заступаючи на посаду, почувається таким собі феодалом, котрий контролює широкий спектр об’єктів власності. І має величезну спокусу скористатися цим контролем задля власного блага. Схожа ситуація в багатьох містах. При цьому варто зауважити, що, за словами експертів, у деяких комунальних підприємствах навіть немає госпрозрахунку, тобто їхні фінанси фактично інтегровані з місцевими бюджетами. А це означає, що простір для розкрадання в них неймовірно великий.

Інший приклад — державна нерухомість. У зазначених понад 19 тис. договорів оренди середня ставка дорівнює 72 грн/м2 за місяць (без урахування цілісних майнових комплексів та оренди державними установами). Може, для містечок та сіл така сума й нормальна, але й то не факт. А для більших міст це копійки. Окремі об’єкти в Києві здають за 50 грн, тоді як на ринку комерційної нерухомості ставка сягає сотень, а подекуди й тисяч гривень за 1 м². Мабуть, зайве говорити, що ті, хто ухвалює відповідні рішення, за право узяти в оренду той чи інший об’єкт нерухомості отримують чималі відкати. Ідеться про сотні, якщо не тисячі чиновників, які державним, а фактично нашим із вами коштом оплачують свої дорогі автомобілі, апартаменти та польоти на Мальдіви.

Не можна оминути увагою ефективність використання нерухомості державними установами. За даними ЗМІ, будівля Адміністрації президента займає понад 22 тис. м2, а працює в ній лише 428 осіб разом з обслуговуючим персоналом. Густота «заселення» така, що на кожного працівника припадає площа завбільшки з хорошу однокімнатну квартиру (помножте це на кількість поверхів). На ринку нерухомості та будівля могла б приносити сотні мільйонів гривень до бюджету. На жаль, керівництво держави здебільшого мислить феодальними категоріями, тому не звертає уваги на таку неефективність.

Є також безліч галузевих та індивідуальних проблем, пов’язаних із держвласністю. Наприклад, деякі підприємства володіють системоутворювальними об’єктами інфраструктури. Укрзалізниця має на балансі залізничні шляхи, Нафтогаз — газоперекачувальну систему, перелік прикладів можна продовжувати. В ідеалі ці інфраструктурні об’єкти мали б отримувати певну плату за користування ними, частина з якої ішла б на підтримання їх у належному стані. Натомість надходження на них часто опиняються в загальному казані, з якого на ремонт інфраструктури виділяється вкрай мало коштів. Національний інфраструктурний потенціал просто проїдається…

Інший бік медалі — соціальні функції, що їх змушені виконувати деякі держпідприємства. Укрзалізниця, Київпастранс та інші безплатно возять пільговиків, Нафтогаз іще донедавна продавав паливо за пільговими цінами, багато об’єктів держвласності несуть на собі тягар соціальних об’єктів. Усе це заважає керівникам держпідприємств зосередитися на досягненні ефективності, котра, цілком можливо, дала б змогу згенерувати такий грошовий потік, якого вистачило б на фінансування всіх цих соціальних зобов’язань держави. Дуже багато проблем об’єктів держвласності є індивідуальними. Наприклад, рентабельні підприємства на кшталт Турбоатома дають великі прибутки, але не розвиваються, бо недоінвестовані. Вугільні шахти переважно збиткові й поглинають значні ресурси з бюджету. Ця проблема має також соціальний та екологічний аспекти. «Антонов» практично не виробляє продукції. Потрібен надзвичайно фаховий і філігранний менеджмент, щоб вивести його на траєкторію розвитку бодай у віддаленій перспективі. Багато підприємств, особливо природних монополій, мають дуже зношені активи, але змушені працювати в таких умовах, адже держава просто не вміє інвестувати, вона цього ніколи не робила, а якщо пробувала, то все закінчувалося масовим розкраданням. До того ж природні монополії потребують відповідного регулювання, якого в Україні бракує чи не всім галузям. Порти є надзвичайно рентабельними, але їхні потужності обмежені, вони не готові виконувати поставлені завдання державного рівня, наприклад прийом надвеликих суден.

Таких проблем в управлінні держвласністю сот­ні, якщо не тисячі. Усі вони доводять, що держава не може бути ефективним власником, а та, у якій слабкі інституції, і поготів. Ситуація, яку сьогодні маємо в цій сфері, лише консервує відсталість економіки та країни. Про це свідчать рівень зарплат, ментальність і світогляд людей, які працюють у державному секторі.

Информация о материале

18 июля в Житомире гражданские активисты, участники АТО и представители «Правого сектора» (ПС) заблокировали проход участников скандального крестного хода через центр города, вынудив их добираться до Спасо-Преображенского кафедрального собора обходным путем, в том числе через кладбище. Представители ПС неоднократно заявляли, что данный крестный ход – антиукраинская акция, и они будут всячески препятствовать ее проведению. О том, какие именно действия намерены предпринять активисты «Правого сектора», «Апостроф» побеседовал с пресс-секретарем организации АРТЕМОМ СКОРОПАДСКИМ.

- Приближается 27 июля, когда крестный ход УПЦ МП придет в Киев. Планирует ли «Правый сектор» что-то предпринимать в этот день?

- Здесь очень сложная ситуация. Потому что, если мы будем разгонять, потом скажут, что мы провокаторы и создаем картинку для Москвы, работаем на Москву. А если не будем разгонять, то нам скажут, что мы слабаки и умеем только красиво делать заявления про гей-парады. Мы знаем, что уже есть по меньшей мере четыре инициативные группы, которые хотят не впустить это шествие в Киев. Это кроме «Правого сектора». Это самые разные группы: националисты, патриоты, фанаты... Есть также заявление от ОУН, где тоже сказано, что они точно будут препятствовать. Есть мы, есть еще другие патриотические организации. Кроме того, еще «Свобода» не высказалась по этому поводу.

- То есть всего около десяти организаций будут «окружать» этот крестный ход?

- Вполне может быть.

- Какая, по вашему мнению, все-таки должна быть правильная реакция на этот крестный ход?

- Правильный вариант - это когда государство не «тормозит» и выполняет свои функции. Вообще их (участников шествия) нужно остановить где-то раньше, например, в Житомире, потому что под Киевом людей будет уже больше.

Это задача Службы безопасности не впустить их. Вновь получается так, что «Правый сектор» и другие патриотические организации, добровольцы в который раз берут на себя функции государства. Ми не можем одновременно воевать, бороться с контрабандой, с игорным бизнесом, с наркоточками… А теперь еще и крестный ход.

- «Правый сектор» участвовал в препятствовании прохождения участников шествия в Житомире, то есть вы уже контактировали с ними. Каково ваше впечатление от этого крестного хода?

- В Житомире была наша областная организация. То, что я видел, - это сугубо бабушки. А организаторы - стопроцентные провокаторы, которые хотят устроить побоище для того, чтобы потом по телевидению рассказывали про ущемление православных в Украине.

- Два года назад, еще до аннексии Крыма, в Украину привозили так называемые «Дары волхвов», и тогда делегацию сопровождал Игорь Гиркин. Есть ли риск того, что в этот раз среди участников могут быть боевики, которые воевали на Донбассе?

- Я не думаю, что речь идет о какой-то огромной группе боевиков, потому что у нас СБУ как-никак, но все-таки работает. Однако отдельные люди, которые воевали на стороне сепаратистов и на стороне Кремлевского режима, есть. Я в этом уверен.

- Есть ли угроза того, что они останутся в Киеве после 27 июля, и не столкнутся ли они с крестным ходом Украинской Православной Церкви Киевского Патриархата, который состоится 28 июля?

- Я думаю, что они тут оставаться не будут. А если попробуют остаться, то их просто вынесут отсюда. Пусть они только попробуют препятствовать крестному ходу Киевского Патриархата…

- То есть вы планируете охранять крестный ход Киевского Патриархата?

- Если надо будет, то, конечно, да.

- Координируете ли вы свои действия с другими организациями относительно совместных действий?

- Координируем, но касательно совместных действий пока не решили.

- Как вы считаете, те люди, которые идут в этом крестном ходу, делают это в большинстве из религиозных побуждений, или среди них есть и проплаченные?

- Я думаю, что проплаченных там нет. Я думаю, что там реальные религиозные фанатики, всякие безумные бабки из Почаевской лавры, которые ненавидят все украинское, всякие профессиональные паломники, околоправославный сброд, который по большому счету не имеет к вере отношения. Это фанатики, которые больше молятся царю Николаю, чем Спасителю Мира.

- Так все же: удастся ли избежать столкновения? Ведь все-таки не подобает бить священников, правильно?

- Понимаете, если кто-то взял в руки оружие, устраивает провокации и выступает против территориальной целостности Украины, то он в первую очередь враг Украины, а потом уже паломник и священник и прочее.

- Иными словами, вы считаете, что там есть люди с оружием?

- Я говорю о том, что в Интернете выложили фотографии некоторых участников крестного хода и идентифицировали их как тех, кто воевал, как сепаратистов.

- Раньше вы делали заявления против проведения гей-парада, теперь против крестного хода УПЦ МП…

- Что одно, что второе - одинаковое зло для интересов Украины.

Информация о материале

На первичном рынке жилья Киева затишье. Последние несколько месяцев цены и количество продаж в новостройках застыли на одной отметке.

Основными причинами такой ситуации эксперты называют стабилизацию гривны и незначительный рост ВВП по итогам первого квартала этого года.

В ожидании того, как поведет себя курс валют дальше, часть покупателей отложила покупку.

Они рассчитывают, что при укреплении гривны цены на жилье будут падать, по крайней мере, на первичном рынке. Сейчас приобретают жилье те, кому срочно нужно решить квартирный вопрос.

Однако в случае укрепления гривны резкого снижения стоимости квартир ожидать не стоит, уверены эксперты.

Продажи застыли в ожидании

«На рынке затишье последние пару месяцев. Нет ни всплеска, ни падения спроса»,— рассказывает директор финансово-строительной компании «Пагода» Клавдия Бондарева.

Такая ситуация характерна для всего рынка первичной недвижимости.

«Продажи зависят от объекта и политики застройщика. У кого-то число сделок растет, у кого-то снижается. Но в целом по рынку действительно наблюдается штиль», — подтверждает аналитик строительной компании «Интергал-Буд» Анна Лаевская.

В основном такая ситуация характерна для жилья эконом- и комфорт- класса, их доля в общем числе строящихся объектов — более 50%.

Точкой отсчета наметившейся тенденции можно считать апрель. «Во второй половине месяца спрос просел и с того времени держится на одном уровне», — отмечает директор отдела продаж строительной компании «Лико-Холдинг» Лариса Ломакина.

По данным компании ARPA Real Estate, в апреле по сравнению с мартом продажи на первичном рынке жилья Киева упали на 10%. Хотя с начала года наблюдался, хоть не значительный, но ежемесячный рост сделок.

Так что попытка застройщиков поднять цены в марте, с расчетом на стабильный спрос, оказалась неудачной. Кроме того, с апреля цены в столичных новостройках начали откатываться назад.

Гривна всему голова

Причиной затишья на рынке недвижимости застройщики называют стабилизацию курса гривны.

«В последние годы на активность продаж квартир не так влияли акции и программы лояльности, как курс валют. Падение или рост гривны вели к всплеску сделок», — заявлял журналистам на одной из пресс-конференций президент ХК «Киевгорстрой» Игорь Кушнир.

По его словам, после стабилизации гривны число сделок сократилось и сейчас квартиры покупают те, кому срочно нужно решить квартирный вопрос.

Те же, кто покупал недвижимость с целью получения дохода или сохранения сбережений от обесценивания, отложили покупку и наблюдают за курсом гривны.

Управляющий директор ИК Dragon Capital Владимира Тимочко добавляет, что потребитель адаптировался к нестабильной ситуации, и теперь ему нужно время, чтобы привыкнуть к более или менее стабильной ситуации.

«Гривна укрепилась всего пару месяцев назад. Потребитель не понимает, что делать, покупать или подождать. Вдруг курс валют будет падать», — добавляет эксперт.

Неясные перспективы

Застройщики надеются, что улучшение экономики страны приведет к активности спроса.

«При дальнейшем укреплении гривны мы ожидаем улучшения ожиданий населения. В свою очередь это приведет к росту их трат», — говорит Лариса Ломакина.

Потому снижать цены, как летом прошлого года, застройщики не планируют. Напомним, тогда из-за падения продаж скидки на жилье в новостройках достигали 30%. Таким образом происходило скрытое снижение цен. «Снижать стоимость дальше некуда. Мы и так работаем на грани рентабельности», — говорит Кушнир.

Руководитель отдела продаж строительной компании Geos Андрей Савчук уверяет, что если в июле продажи вырастут и компания перекроет падение прошлых месяцев, застройщик будет планомерно поднимать цены в своих объектах.

При этом независимый эксперт рынка недвижимости Ярослав Цуканов уверен, что дно еще не достигнуто.

«В нестабильной ситуации, когда растет инфляция, снижается уровень жизни населения, цены на недвижимость не могут расти. Дно на рынке настанет примерно спустя полгода после стабилизации экономики», — считает эксперт.

Он добавляет, что за это время цены будут идти по инерции вниз. Но после того, как банки запустят программы кредитования, а население привыкнет к новой стабильной ситуации, цены на жилье начнут заметно расти. Не резко, а плавно вверх вслед за растущим спросом, прогнозирует Цуканов.

Владимир Тимочко из Dragon Capital считает, что говорить о достигнутом дне можно будет только в ретроспективе, когда дно уже будет пройдено.

«Тем не менее, на фоне небольшого роста ВВП в первом квартале, а также укрепления гривны, уже сейчас есть чувство, что худшее позади», — добавляет эксперт.

Информация о материале

В начале июня Верховная Рада Украины приняла закон »Об органах и лицах, осуществляющих принудительное исполнение судебных решений и решений других органов». Его поддержали 239 народных депутатов. Закон вводит в Украине смешанную систему исполнения судебных и других решений. В частности, появляется институт частных исполнителей.

Это самозанятые лица, которые будут отвечать прописанным в законе требованиям, выдержат все необходимые аттестационные тесты, получат лицензию, после чего будут исполнять судебные решения в сфере бизнеса. В работе они будут руководствоваться тем же процедурным законом, что и государственные исполнители. Каких-то других полномочий или дополнительных механизмов иметь не будут. Семейные же споры и судебные решения, связанные с государственными делами, и в дальнейшем будут исполнять государственные исполнители.

Данное нововведение призвано уменьшить коррупцию в сфере исполнения судебных решений и улучшить их показатели. На сегодняшний день, по словам министра юстиции Украины Павла Петренко, в Украине исполняется лишь 20% судебных решений. Некоторые эксперты считают и эту цифру значительно завышенной.

По мнению экспертов потребность в демонополизации сферы исполнения судебных решений и введение смешанной системы назрела уже давно. И вот Украина уже на финишной прямой. Второго июля президент Петр Порошенко подписал законы Украины «Об исполнительном производстве» и «Об органах и лицах, осуществляющих принудительное исполнение судебных решений и решений других органов».

Такая смешанная система (когда одновременно работают и государственные исполнители, и частные) не является украинским ноу-хау. Она довольно успешно действует во многих странах мира. Из примеров, близких нам, — Грузия, Польша, страны Балтии и т.п. Несмотря на то, что о необходимости такого института речь шла уже несколько лет, новость о его введении вызвала неоднозначную реакцию: в профессиональных юридических кругах — преимущественно оптимистичную, у общественности — весьма неоднозначную. Граждане усматривают в новом законе легализацию коллекторов и рейдеров, о чем уже много сказано, в частности, в социальных сетях.

Что означает появление частных исполнителей для судебной системы Украины? Какие преимущества и риски такого института в нынешнем украинском контексте? Действительно ли у граждан есть основания для опасений?

Преимущества

«В чем преимущество частных исполнителей? В том, что сам исполнитель будет заинтересован должным образом исполнить решение суда и получить какое-то вознаграждение, установленное законом, а также дополнительную оплату услуг, которую отдельно можно будет прописать в договоре с кредитором. Таким образом, основные преимущества — это эффективность и возможность более оперативно исполнить судебное решение. — объясняет эксперт Центра политико-правовых реформ, доктор юридических наук Борис Малышев. —Европейский суд по правам человека указывает на то, что огромное количество судебных решений в Украине не исполняется, а значит, правосудие не достигает своей цели. Сторона, выигравшая спор о взыскании средств, получает на руки судебное решение, приходит к государственному исполнителю, и там это решение кладут в ящик на несколько лет, а то и вообще могут не выполнить. Конечно, в таких условиях появляется коррупционный фактор. Чтобы этому человеку предоставили предусмотренные законом услуги, ему приходится дополнительно — коррупционно — стимулировать судебного исполнителя взяться за работу. Система построена так, что человек вынужден вступать в неправовые отношения с государственным исполнителем. Это позорное явление. Частные исполнители призваны исправить ситуацию. Человек будет иметь выбор — пойти к государственному исполнителю или к частному. Появляется альтернатива».

Малышев подчеркивает, что есть отдельная категория споров (наиболее чувствительных), решение по которым могут исполнять исключительно государственные исполнители. Это, в частности, взыскание средств с государственных предприятий и государственных органов, коммунальных предприятий, выселение или вселение лиц, споры, связанные с воспитанием детей и т.п.

При условии эффективного функционирования института частных исполнителей, говорят эксперты, в этой сфере можно будет добиться положительных изменений. В частности, уменьшение нагрузки на государственных исполнителей повысит эффективность исполнительного производства. Хорошо мотивированные финансово частные исполнители более оперативно будут совершать исполнительные действия, следовательно, значительно сократятся сроки исполнительного производства, благодаря чему процент исполненных решений возрастет.

Среди ожидаемых результатов и уменьшение коррупционной составляющей. Во-первых, частный исполнитель не будет иметь мотивации занижать стоимость реализации арестованного имущества. Во-вторых, он вряд ли будет рисковать лицензией, репутацией и хорошим заработком, требуя за свои услуги взятку. Также должно уменьшиться количество случаев вымогательства взятки за ускорение исполнения решения и государственными исполнителями, ведь человек всегда сможет обратиться к частным исполнителям, если государственные не будут исполнять своих обязанностей в определенные сроки или будут побуждать к неправовым отношениям.

Новый институт сэкономит и бюджетные средства, поскольку частные исполнители не будут нуждаться в бюджетном финансировании. Их вознаграждение будет составлять от 1 до 10% суммы взыскания (и только в случае успешного взыскания).

«Среди преимуществ, однозначно, то, что частные исполнители, согласно закону, будут работать за определенный процент. У них будет больше стимулов работать на результат. И работатьдовольно оперативно, — объясняет адвокат, член Киевской городской квалификационно-дисциплинарной комиссии адвокатуры Александр ПОКУТНЫЙ. —Общая ситуация должна измениться в лучшую сторону, потому что у людей будет больше вариантов, будет альтернатива. Государственные исполнители сейчас часто не спешат исполнять судебное решение и в полугодичный срок просто не укладываются… То, что государство разрушает монополию в сфере исполнения судебных решений, —положительный момент. Единственное — в начале работы частных исполнителей могут быть некоторые трудности, но все они, думаю, со временем будут урегулированы».

Риски

Эксперты говорят: новый институт не заработает сразу идеально — будут некоторые моменты, нуждающиеся в доработке отдельных норм закона. Могут быть и злоупотребления, и нарушение закона частью частных исполнителей, которые в результате отсеются. Продолжится и переходной период, который должен выявить все недостатки на практике.

«Любую самую лучшую идею можно скомпрометировать, если реализовать ее на ненадлежащем уровне, когда, например, исполнители ставят себе цель не улучшить ситуацию, а получить личную выгоду. Здесь есть некоторые риски. Однако не ошибается тот, кто ничего не делает. И поэтому то, что государство пошло на такой шаг и передает некоторые государственные услуги частным структурам, мне кажется позитивом, — объясняет доктор юридических наук, профессор кафедры финансового права юридического факультета КНУ имени Тараса Шевченко, почетный президент юридической компании Jurimex Данил ГЕТМАНЦЕВ. — Говорить, что эти нововведения с первого дня будут эффективными, не совсем корректно. Конечно, будет период адаптации, период ошибок.

Поэтому, с одной стороны, нужен какой-то кредит доверия от общества и готовность общества к тому, что будет несколько лет переходного периода, будут ошибки, будут какие-то злоупотребления со стороны частных исполнителей, какие-то моменты, которые не в полной мере будут соответствовать законодательству. То есть общество не должно ожидать, что новый институт с первых дней покажет свою эффективность. С другой — государство должно сделать все возможное, чтобы проконтролировать введение этого института и корректировать некоторые нормы, которые будут бездействовать на практике, будут искажены или будут порождать последствия, которых не должно быть. То есть этот закон после его введения еще потребует изменений и совершенствования с учетом применения некоторых норм на практике».

Данил Гетманцев подчеркивает, что частная исполнительная служба должна действовать эффективно и законно.

«Обратите внимание на количество исполнительных документов, которые не исполнены вообще, — почти 90%. У нас есть кризис исполнения судебных решений. А что это такое? Это кризис законности в государстве, который порождает и без того процветающий правовой нигилизм. У нас нет уважения к закону, к решению суда, и все это из-за того, что государственная исполнительная служба не выполняет возложенных на нее задач. Частные исполнители будут больше заинтересованы в исполнении судебных решений, коммерчески заинтересованы, хотя и здесь есть риск превышения ими своих полномочий. Но на этот случай есть статья Уголовного кодекса, есть государство, которое должно контролировать действия исполнителей. И еще один нюанс: никто почему-то не говорит о том, что и государственные исполнители могут превышать и иногда превышают свои полномочия», — объясняет юрист.

«Конечно, вначале возможен некий перекос. Желающих стать частными исполнителями в Киеве будет слишком много, а в некоторых районных центрах — мало, и у людей там какое-то время не будет альтернативы — только государственные исполнители. Должно пройти время, пока в этой области, в этом райцентре появятся и частные исполнители судебных решений», — озвучивает риски и Борис Малышев.

Несмотря на то, что в теории все звучит довольно убедительно, украинские реалии могут внести свои коррективы в эффективное функционирование института частных исполнителей судебных решений, считают эксперты. А кое-кто из них уверен, что Украина сейчас вообще не готова к таким нововведениям. Рановато.

«На мой взгляд, каких-то преимуществ сегодня этот закон, к сожалению, не дает, поскольку, по сути, не предоставляет дополнительных инструментов для исполнителей судебных решений. Вместе с тем есть много возможностей избежать исполнения решения суда, особенно юридическим лицам в сфере бизнеса. Можно обанкротить компанию, можно просто перевести ее со всеми активами на другое юридическое лицо — и уже нечего будет взымать с компании-должника. И исполнитель судебных решений — частный или государственный — уже не сможет исполнить решение суда. Потому что у него просто не будет такой возможности. Таким образом, вопрос заключается в том, что сначала нужно все-таки усовершенствовать институт гражданско-правового обязательства и т.п., — считает юрист, управляющий партнер юридической компании «Лигал Асистанс Групп» Дмитрий ЙОВДИЙ. —Кроме того, есть риск появления на рынке недобросовестных частных исполнителей, которые, по сути, будут действовать как коллекторы. В нашей стране это вполне может стать узаконенным рэкетом. Такая форма выбивания долгов, которая до сих пор существовала незаконно, может стать легальной. По моему мнению, мы не готовы к тому, чтобы работали частные исполнители. Сначала нужно урегулировать законодательную, судебную и другие системы, и уже тогда вводить институт частных исполнителей. Я склонен считать, что частные исполнители вряд ли улучшат показатели исполнения судебных решений. И не думаю, что коррупционная составляющая исчезнет. Идея преждевременная для нас. Она нужна глобально, тенденция положительная, но на сегодняшний день — это шаг, который по сути ничего не изменит».

Кое-кто из экспертов также считает, что одно только внедрение института частных исполнителей коренным образом не изменит ситуацию с низким показателем исполненных судебных решений. Улучшит — бесспорно, но для глобальных изменений нужно копать глубже. Останется огромное количество невыполненных судебных решений, которые будут находиться в компетенции государственных исполнителей. И не только из-за их бездеятельности.

Глава Правления Украинского Хельсинского союза по правам человека, директор Харьковской правозащитной группы Евгений ЗАХАРОВ комментирует: «Тут надо смотреть, почему так низок процент исполненных решений. Отчасти это может быть потому, что парламент не хочет отменять нормы, предоставляющие всяческие льготы для разных категорий людей. Для детей войны, например. В законе льготы есть, человек идет в суд, суд, опираясь на действующий закон, выносит решение о выплате средств, предусмотренных законом… Но есть и решение Конституционного суда (а значит и практика), согласно которому все эти вопросы решаются в пределах возможностей действующего бюджета. То есть, если средства есть — платят, нет — не платят.

Вот и получается, что все такие судебные решения не исполняются. Вместо того чтобы отменить социальные гарантии, которые государство не в состоянии выполнить, оно их оставляет. И это служит причиной большого количества судебных решений. То есть эти судебные решения не исполняются не поэтому, что кто-то плохой. Просто в бюджете нет на это средств. Также не исполняются судебные решения относительно, скажем, выплаты долгов по заработной плате на госпредприятиях. Из-за этого Европейский суд по правам человека принимает решения о нарушении в Украине права на справедливый суд. И их много: 95% всех решений против Украины. Надо глобально менять ситуацию».

Опасения

Если почитаем в соцсетях отзывы граждан на введение института частных исполнителей, то увидим — больше всего люди боятся, что это станет легализацией коллекторов и рейдеров, которые получат лицензию и уже на законных основаниях будут забирать имущество, выбивать деньги, запугивать и т.п. Действительно ли есть основания для таких опасений? Мнения экспертов расходятся, но подавляющее большинство считает, что опасения не оправдаются. Ведь полномочия частных исполнителей прописаны в законе и являются тождественными полномочиям государственных исполнителей. Хотя некоторые риски все-таки есть — если учесть украинские реалии.

Евгений Захаров говорит:»Лично я не в восторге от этой инициативы. Это фактически легализация выбивания долгов, существующего сейчас в виде мер принуждения. Теперь все это будет легально. И тут, на мой взгляд, возможна коррупция. Думаю, что при условиях ведения бизнеса в Украине, при ее судебной системе, которая в бизнес-сфере является довольно коррупционной, — этот институт еще больше будет способствовать произволу относительно слабых. И потому я бы пока что не вводил этот институт. Мы еще не готовы. Пока не реформирована сама судебная система, пока бизнес у нас ведется так, как ведется, — нецивилизованно и грубо. В такой ситуации можно ожидать, что будут судебные решения, направленные против более слабого».

Но здесь скорее речь идет о коррупции в судах. Что же касается непосредственной деятельности частных исполнителей, то большинство экспертов называет опасения относительно нее безосновательными.

Во-первых, на частных исполнителей, если они превышают свои полномочия, можно будет пожаловаться. Их деятельность будут контролировать суд, Министерство юстиции и Национальная ассоциация частных исполнителей Украины. Такой тройной контроль должен защитить интересы должника в исполнительном производстве.

Во-вторых, стать частным исполнителем может далеко не каждый. То есть опасения, что в профессию пойдут уголовные элементы, профессиональные коллекторы, бывшие правоохранители, уличенные в неправовых действиях, скорее всего, преувеличены.

Согласно закону, «частным исполнителем может быть гражданин Украины, достигший 25 лет, имеющий высшее юридическое образование не ниже второго уровня, владеющий государственным языком, имеющий стаж работы в сфере права после получения соответствующего диплома не менее двух лет и сдавший квалификационный экзамен. (…) Частным исполнителем не может быть лицо: не отвечающее требованиям, установленным частью первой этой статьи; признанное судом ограниченным в гражданской дееспособности или недееспособным; имеющее неснятую или непогашенную в установленном законом порядке судимость; совершившее коррупционное правонарушение или нарушение, связанное с коррупцией, — на протяжении трех лет со дня совершения; которому за нарушение требований законодательства аннулировано свидетельство о праве на занятие нотариальной или адвокатской деятельностью или деятельностью арбитражного управляющего (распорядителя имущества, управляющего санацией, ликвидатора), лишенное права на осуществление деятельности частного исполнителя, — на протяжении трех лет со дня принятия соответствующего решения; уволенное с должности судьи, прокурора, работника правоохранительного органа, с государственной службы или службы в органах местного самоуправления в связи с привлечением к дисциплинарной ответственности, — на протяжении трех лет со дня увольнения».

«Частные исполнители будут работать согласно предусмотренной законом процедуре. По которой сейчас работают государственные исполнители. То есть никакие другие процедуры не предусмотрены. Поэтому, когда сравнивают частных исполнителей с рэкетом или коллекторством, это некорректно, это спекуляции, потому что процедура взыскания выплат или принуждение должника к определенным действиям у частных исполнителей ничем не будет отличаться от того, как это делают сейчас государственные исполнители, — говорит Борис Малышев. — Есть страх и недоверие в обществе, это так. Но на самом деле у нас значительно худшая ситуация — когда у человека на руках решение суда, и он не может добиться его исполнения. Процедура одинакова для всех. Поэтому нет оснований бояться, что это будут какие-то абсолютно новые методы работы. Все прописано в законе. Тем более что над частными исполнителями будет установлен контроль в Министерстве юстиции, и на них можно будет подавать жалобы».

«Я считаю, что недоверие и страх перед частными исполнителями в обществе связаны, прежде всего, с тем, что люди боятся, что это будет узаконенная система коллекторов. Но из содержания закона не следует, что частные исполнители наделяются какими-то дополнительными полномочиями, большими, чем у государственных исполнителей. Например, чтобы войти в квартиру для описания имущества, частный исполнитель (так же, как и государственный), должен иметь на это разрешение суда», — объясняет Александр Покутный.

«Прежде всего, надо понимать, что регулятор в лице Министерства юстиции должен осуществлять эффективный контроль над работой частных исполнителей. А последние должны действовать в определенном законодательном поле. То есть, нужно определить правила игры. Так что опасение есть только потому, что до настоящего времени этот сегмент не был отрегулирован государством. Будут где-то какие-то негативные моменты — надо будет регулировать, исправлять нормативные акты, — говорит директор Института теоретико-правовых исследований в сфере юстиции и инновационных проектов, первый заместитель директора Центра переподготовки и повышения квалификации работников юстиции Министерства юстиции Украины, кандидат юридических наук Дмитрий ЖУРАВЛЕВ.—Бесспорно, нужно объяснять людям, что и как будут делать частные исполнители. Но у меня лично таких опасений нет. Почему? Потому что в Украине есть положительный пример работы частных нотариусов фактически с 1993 г. Сегодня у нас 5,5 тысячи частных нотариусов и полторы тысячи государственных. Это положительный пример. Поэтому государство должно частично передавать свои полномочия, но осуществлять эффективный контроль, устанавливать правила и ограничения для функционирования этой профессии. А какова там форма финансирования, экономическая база, не имеет особого значения: люди в пределах закона будут выполнять свою работу и зарабатывать на этом деньги».

Перспективы

Перспективы у нового института довольно неплохие, считают эксперты. Главное — создать все условия для его эффективного функционирования и действенную систему контроля. Украине есть на что опереться при введении института частных исполнителей — во многих странах мира такая система действует довольно успешно.

«Это неплохая идея. В принципе, она может быть перспективной. В определенной степени в США, в ЕС — в меньшей степени, но во многих странах тоже есть такая практика, когда параллельно работают и государственная, и частная службы исполнителей судебных решений. Во избежание рисков, в этом случае должно быть четкое лицензирование. Именно это будет способствовать доверию общества к новому институту», — говорит доктор юридических наук, профессор кафедры международного права Института международных отношений КНУ имени Тараса Шевченко Ольга БУТКЕВИЧ.

«В Грузии в 2008 г. был введен институт частных исполнителей судебных решений. Он у них очень хорошо прижился, все довольны. Исполнение судебных решений после введения института частных исполнителей увеличилось на 80%. Я думаю, что Украина тоже сможет добиться хороших результатов. Я смотрю на это оптимистично», — говорит Александр Покутный.

В Украине тоже есть успешный опыт, который может очертить перспективы введение института частных исполнителей, — это уже упомянутое раньше появление в 1993 г. института частных нотариусов.

«Мы с вами можем проследить эволюцию нотариата. Если частным нотариусам сначала предоставили довольно узкие полномочия нотариальных действий, то сегодня они уже могут не только вести наследственные дела, но и регистрировать предприятия. То есть государство и общество убедились в том, что частный нотариат — это не зло, не возможность для каких-то манипуляций или нарушения законодательства. Наоборот, частный нотариус будет блюсти законодательство под угрозой лишения права на свою деятельность намного больше, чем нотариус государственный. Я думаю, что в случае с частными исполнителями будет так же. Бесспорно, будут нарушения и некоторые злоупотребления, но все это эволюционный путь ради того, чтобы получить эффективную исполнительную службу — как государственную, так и частную», — уверен Данил Гетманцев.

Информация о материале

Історія про те, як Фельдман втратив свої ринки в Харкові і зберіг «Барабашово». А потім зміг захистити його від Юри Єнакієвського.

Для того, щоб дізнатись, хто реально управляє Харковом, можна не читати місцевої преси. Можна вибрати інший шлях: подивитись, під ким у даний історичний момент знаходяться базари. Одним із таких лакмусових папірців є «Барабашово».

Ми вирішили зафіксувати цю історію, хоча б для того, щоб, коли буде раптом її продовження – то інші коллеги мали б від чого відштовхнутись. Отож.

Концерн «АВЕК і Ко» Олександра Фельдмана в середині 90-х у Харкові контролював більшу частину ринків, але зараз в нього залишилася єдина перлина – один з найбільших ринків Європи – торгівельний центр біля станції метро «Барабашово».

Після того, як мером міста став Михайло Добкін, Фельдман у війні з міськрадою втратив через суд Сумський ринок, а потім через інтриги не зумів зберегти Кінний та Центральний. Всі ці ринки зараз контролюються оточенням мера Геннадія Кернеса.

Фельдману вдалося зберегти «Барабашово», хоча спроби віджати частину ринку відбуваються постійно, що було особливо помітно за часів Януковича.

Як створювали «Барабашово»

Ринок заснували у 1996 році на незабудованному майданчику. Ініціатором створення ринку став тодішній міський голова Харкова Євген Кушнарьов, а оператором ринку – АТ «Концерн «АВЕК та Ко». Ця структура тісно пов’язана з Олександром Фельдманом, який з 2002 року постійно обирається народним депутатом України (БЮТ, Партія регіонів, позафракційний). Крім того, Фельдман був бенефіціаром не тільки «Барабашово», але й інших великих ринків Харкова – «Центральний», «Кінний», «Сумський», «Павлово Поле».

До середини 2000-х ТЦ «Барабашово» активно розвивався та збільшувався, склад акціонерів «Авеку» мінявся, але в основному це були люди та структури близькі до Фельдмана. Зокрема: Матвій Гельштейн, Генадій Броншпак, Віктор Ларченко, Сергій Сьомочкін, Валерій Багінський, Олександр Заболотній тощо.

Власником ринку став концерн, який має договори оренди на землю, серед його засновників є приватна ВКФ «АВЕК», СП «Венто», ТОВ «Альтернатива», ТОВ «Авек-с «, ТОВ «Алькад ЛТД», ТОВ «Ростра» і колгосп «Дружба», а оператором – ТОВ «Хароптторг», яке також належить родині Фельдманів.

Після виборів 2006 року у Харкові мером міста став Михайло Добкін, а секретарем міськради Генадій Кернес. Це призвело до загострення конфлікту між «тимошенківцем» Фельдманом та регіоналами – очільниками міста. Міська влада звинувачувала Фельдмана в ігноруванні правил пожежної безпеки. Саме в цей час на ринку сталися найбільші пожежі.

На той час ТЦ «Барабашово» складався із восьми торгових майданчиків, його площа перевищує 75 гектарів, тут більше 18000 торговельних і складських місць.

У кінці 2009 року Фельдман підписав «мирову» з Добкіним та Кернесом, але вийшов з цієї війни з втратами. ТЦ «Барабашово» в нього залишився, але решту найбільших ринків він втратив. Нічого дивного, що новими їхніми власниками стали бізнесмени наближені до родини Кернеса.

Слід Юри Єнакієвського

В 2011 році Фельдман залишив БЮТ та вступив у Партію регіонів, але саме в цей час у ЗМІ з’явилася інформація, що на частину ринку поклав око товариш Віктора Януковича – Юрій Іванющенко (Юра Єнакієвський).

Структура власності не змінилась, однак зміни торкнулись оператора грошових потоків.

Власники ринку ліквідовули «Хароптторг», а підприємців змусили укладати договори оренди торгівельних павільйонів з новою структурою – ТОВ «Проперті менеджмент Україна». Цю компанію створили в Києві. Засновником та керівником був Олексій Приймак. Також серед засновників вказана кіпрська «Вайтволл Консалтантс Лімітед», яка належить офшору з Віргінських островів – Demares International Investments Limited.

Саме Приймак і може бути тою ланкою, яка пов’язала «Барабашово» та Юру Єнакієвського.

Приймак був акціонером ПАТ «Інфраструктура відкритих ключів». У цьому підприємстві його партнерами були Віктор Телюх та Маргарита Смелянська. Остання фігурує у ЗМІ, як співачка Рі та донька екс-голови Державної служби зайнятості Володимира Галицького. У 2012 році Смелянська влаштувала ДТП в Монако, в якому розбила «Бентлі».

За останніми даними на порталі SMIDA, сьогодні головними акціонерами ПАТ «Інфраструктура відкритих ключів» є Ігор Ігнатов та Григорій Шумаков.

Григорій Юрійович Шумаков – це син авторитетного бізнесмена Юрія Шумакова (відомий також як Шумак) близького до екс-нардепа Юрія Іванющенка

Ігор Ігнатов є членом наглядової ради «Інтеграл банку» й, за даними Forbes, курирує бізнес Юрія Іванющенко.

Наші часи

У 2015 році ситуація змінилася. «Проперті менеджмент Україна» прибрали з базару, а замість неї завели нового оператора – ТОВ «Харківська роздрібна компанія». Підприємцям навіть не запропонували укласти новий договір. Нова структура просто почала збирати гроші замість попередньої, хоча «Проперті менеджмент Україна» не була ліквідована, а лише перереєстрована у Сумах. Директором нового оператора став помічник нардепа Фельдмана Дмитро Безпалов.

Засновниками ТОВ «Харківська роздрібна компанія» стала кіпрська «Роззбі Інвестментс Лімітед» (Rossby Investments Limited), бенефіціарами якої вказані Наталія Костарас та Софія Арістейдоу.

Одразу після виборів знов загострився здавалося б вичерпаний конфлікт між людьми Фельдмана з фракції «Наш край» та мером Харкова Генадієм Кернесом. Після того, як представники фракції «Наш край» утрималися від одного з важливих голосувань, Кернес заявив, що представники концерну «АВЕК» мають заборгованість перед бюджетом у сумі 50 млн. грн. А за деякий час на ринку знову сталася пожежа. У 2016 році конфлікт у публічній площині зійшов нанівець. Можливо, давні знайомі знов знайшли точки дотику.

Земля та нерухомість на «Барабашово»

Після екскурсу в історію подивимося, хто ж контролює землю та нерухомість на головному базарі України. Фактично всю землю під ринком орендує ПАТ «Концерн АВЕК та Ко». Також концерн володіє і десятками тисяч квадратних метрів на території ринку. Сьогодні це майно в іпотеці. Структура Фельдмана взяла кредит в «Ощадбанку» на 600 млн. грн. й повинна розрахуватися до липня 2016 року.

Ще одна структура, яка має тисячі квадратних метрів нерухомості на ринку «Барабашово» – ТОВ «Перехрестя плюс». Раніше серед засновників цієї фірми був Олександ Фельдман-молодший, а зараз вона записана на ТОВ «Перехрестя плюс Інк.», а директором є Андрій Моденов.

«Перехрестя плюс Інк.» засноване кіпрською фірмою «Буррбуш Холдінгс лімітед» і майстром стріт-воркауту Денисом Мініним, який також є директором.

Засновниками кіпрської компанії є Avec Ukraine Group Limited (Кіпр) і Standing Assets S.A. (Віргінські острови).

Володіє нерухомістю на ринку ще одна близька до Фельдмана структура – ТОВ «Космо Мол». Засновником цієї компанії є ТОВ «Космо Мол Інк», а директором – Андрій Моденов.

Засновником ТОВ «Космо Мол Інк» є кіпрська «Арміноі Холдінгс Лімітед» і вже згаданий Дмитро Безпалов. Майно «Космо Мол» теж перебуває в іпотеці як застава по кредиту ТОВ «Енерготранстройсервіс» Олександра Заболотнього.

Дві будівлі загальною площею близько 3000 кв.м. має ТОВ «Проперті менеджмент Україна». На майно накладена іпотека через кредит в «Українському бізнес банку» Олександра Януковича. Зараз цей банк у стадії ліквідації.

Будівля площею 280 кв. м. на території ринку належить ТОВ «Метро» Сергія та Людмили Коритіних. Сергій Коритін був кандидатом у депутати Харківської міськради від «Партії «Наш край».

Можливо, десь у глибоких офшорах якась частка ринку й відійшла від Фельдмана, але у Харкові управління і збір грошей виконує його менеджмент, який з минулого року має підтримку у міськраді від фракції «Наш край», що складається виключно з працівників концерну «Авек».

Таким чином, Фельдман залишається головним бенефіціаром найбільшого в Україні й одного з найбільших у Європі ринків, який, щоправда, переживає не найкращі часи з огляду на стосунки з Росією й війною на Донбасі. Адже саме в цих локаціях були головні оптові покупці товарів ринку.

Зате претензій від Юрія Іванющенка вже не чути. Ну, і Кернес трохи заспокоївся, тільки з інших мотивів – він на відміну від Іванющенка отримав усе, що хотів.

Информация о материале
  1. Кто следующий в списке НАБУ на «посадку»
  2. Бізнес-партнер замгубернатора виграв 2 мільйона на тендері підконтрольного Шахненку департамента
  3. Вера и доверие. Как не стать Венесуэлой
  4. Пять причин, почему Украина должна резко изменить политику по Крыму