Петро Порошенко – знаний майстер творення символів. Чи не найвидатнішим його творінням можна вважати так звану «стратегічну дев'ятку».
Після її виникнення всю політичну верхівку видно, як на долоні. Тепер для розуміння конфліктів у владі досить просто уважно придивитися до «дев'ятки».
У цьому неформальному клубі на Банковій Петро Порошенко бачить кілька умовних груп.
Перш за все – «вороги». До цієї групи входять лідери «Народного фронту». Перш за все, колишній прем'єр Арсеній Яценюк. Він – єдиний із «дев’ятки» не має формальної державної посади, але без нього жодні рішення в НФ не приймаються. Крім нього до «ворогів» також належать глава МВС Арсен Аваков та спікер Андрій Парубій. Це – головні антагоністи Порошенка, саме з ними у нього відбуваються найгарячіші суперечки.
Дещо осторонь знаходиться секретар РНБО Олександр Турчинов. Він так само є лідером НФ, але у «дев'ятці» виконує функцію «миротворця». Його роль – не дати президенту і решті «фронтовиків» перегризтися остаточно.
Президентська «квота» у «клубі» також не однорідна.
По один бік від нього сидять умовні «виконавці» – глава АП Ігор Райнін та «сірий кардинал» БПП Ігор Кононенко. Найчастіше саме вони відповідають за реалізацію ініціатив президента.
З іншого боку від Порошенка – прем'єр Володимир Гройсман та генпрокурор Юрій Луценко. Їх можна умовно назвати «ситуативними партнерами». Формально вони – члени команди президента, але на практиці завжди мають своє бачення ситуації.
Це вся влада, як вона є.
Ця розкладка може пояснити ініціативи керівництва країни, простежити, де заховані чиї інтереси, та зрозуміти, чому будь-яким рішенням передують перманентні сварки і скандали.
Цей формат створив сам Порошенко. Тепер він же від нього найбільше страждає. Чи може бути інакше, коли за одним столом одночасно сидять три потенційних прем'єри та чотири можливих президенти?
В умовах наближення виборів Петру Олексійовичу життєво необхідно зробити так, щоб у «дев'ятки» залишився тільки один кандидат в президенти. І щоб це був саме Порошенко.
«Українська правда» продовжує цикл статей про підготовку чинного президента до переобрання на другий термін. Цього разу мова піде про те, як у «стратегічній дев'ятці» з'являлися «наступники» Порошенка, і як вони несподівано зникли.
Скинути баласт
Петро Порошенко не став чекати офіційного оголошення виборчої кампанії і уже розпочав активну роботу для свого переобрання. Але щоб могти сконцентруватися лише на ній, президентові треба вирішити дві важливих задачі.
Перше завдання – позбутися політичного і бізнесового «баласту».
«Розумієте, у Петра дуже багато «скелетів у шафі». Подивіться, як за нього взялись західні ЗМІ. Добре, що нічого серйозного ще не вилізло. Але ж може рвонути так, що йому кінець. Хай вони тільки доберуться до оборонки», – розводить руками в розмові з УП один із членів «дев'ятки».
Загалом співрозмовники УП у «стратегічній раді» вказують на дві больові точки Порошенка, у які рано чи пізно боляче вдарять: енергетика та оборонка.
Перекладаючи на мову прізвищ – це Ігор Кононенко та Олег Гладковський, давні партнери Порошенка, які тепер неформально представляють його інтереси у згаданих сферах економіки.
«Порошенко має зрозуміти, що його повітряна куля не злітає. Скине баласт – полетить, не скине – залишиться на землі. А якщо Петро не злетить, то що робити усім решті?» – розмірковує один із «дев'яти».
Це питання постало ще минулого року, коли розмови про переобрання Порошенка тільки почались. Тоді ж уперше порушили і питання пошуку можливого наступника.
Оскільки всі представники НФ у «дев'ятці» є лідерами антирейтингу довіри, роль наступника почали приміряти на себе Луценко та Гройсман, хоч уголос про це і не говорили.
Однак Порошенко, у притаманній йому манері, вирішив піти від протилежного.
Зрозуміло, що на догоду «ворогам» і «ситуативним партнерам» він не збирається зливати ні Кононенка, ні Гладковського. Згадані двоє, як розповідають співрозмовники УП у владній верхівці, зараз залишились чи не останніми людьми, яким президент може довіряти.
Тому Порошенко сконцентрувався на більш досяжній меті – усуненні наступників. Щоб перейти до боротьби з реальними політичними конкурентами, йому треба добитись одностайної підтримки «дев'ятки». Бо всі її члени – це, так би мовити, одного електорального поля ягоди. І поля цього може не вистачити навіть одному.
Усунення «внутрішніх» конкурентів – це друге завдання Порошенка, з яким він, схоже, успішно впорався.
Продавець мрій
«На одному із засідань «дев'ятки» Луценко прямо сказав, що хоче бути прем'єром. Всі подумали, що це жарт. Але сказано воно було серйозно», – розповідає УП один із присутніх на тій зустрічі.
Співрозмовники в оточенні генпрокурора підтвердили, що Юрій Віталійович справді був готовий замінити Гройсмана.
Логіка Луценка начебто була така.
З одного боку, якщо Порошенко таки буде балотуватись на другий термін, йому потрібен прем'єр, який візьме на себе роль VIP-агітатора.
«Подивіться на Гройсмана, він не дуже рветься вписуватись за Порошенка. А без допомоги прем'єра Петру буде дуже складно обиратись», – пояснює співрозмовник, близький до Луценка.
«Крім того, Гройсман же може говорити тільки про дві теми – Вінниця і децентралізація. З таким вибори не виграєш. Нам треба хтось, хто може заряджати людей, хто зможе народу продати мрію», – додає він.
З іншого боку, якщо Порошенко з якихось причин балотуватись не зможе, то «підхопити естафету» зможе Луценко. Але злетіти з крісла генпрокурора не вийде.
«Для цього потрібен кращий стартовий майданчик. З крісла прем'єра Луценко міг би потужно зайти в кампанію», – пояснюють у генпрокурора.
Але ідею Луценка-прем'єра, м'яко кажучи, не оцінили в «Народному фронті». В розмовах з УП лідери «фронтовиків» сказали, що вони під це ніколи не впишуться.
«Це уряд, а не сцена театру. Там треба всю економіку тягнути. Ясно, що Луценко хоче, але цього не буде», – заявив один із членів «дев'ятки».
Сам Петро Олексійович не горів бажанням посилювати позиції нинішнього генпрокурора. Він шукав зручної нагоди відмовити Луценку так, щоб не зіпсувати стосунків.
І такий «залізний аргумент» з'явився у Порошенка на початку грудня минулого року. Тоді президентська команда спробувала провести бліцкриг з упокорення НАБУ.
1 грудня СБУ засвітила явочні квартири Антикорупційного бюро і вилучила всі матеріали. У свою чергу Луценко заявив, що таємні агенти НАБУ провокують чиновників на хабарі і взагалі вся агентурна мережа антикорупціонерів перебуває поза законом.
З такими тезами генпрокурор навіть виступав у Раді, де синхронно з цим з'явився законопроект, який ставив НАБУ під фактичний контроль влади.
Але тоді у гру втрутились західні партнери, і закон швиденько поховали. Як і шанси Луценка стати прем'єром і наступником Порошенка.
«Американці були просто люті тоді. Вони питали, друзі, ми вам допомогли створити НАБУ, а ви його тут з помпою хочете знищити?», – розповідає УП один із учасників грудневих переговорів з послом США.
І хоч над спробою взяти під контроль НАБУ працювала вся команда Порошенка, крайнім перед Заходом став саме Луценко, якому випала роль публічного рупора тієї кампанії. Після такого ні МВФ, ні Штати, ні ЄС не погодяться працювати з Луценком-прем'єром.
Хоча це не заважає йому працювати над власною політичною капіталізацією. Уже зараз на Луценка орієнтується одна із груп БПП у Раді, якою керує його друг Олександр Третьяков. Ця група налічує близько 25 депутатів, що є досить серйозним ресурсом.
Сам Третьяков з іншим своїм другом-депутатом Глібом Загорієм з осені минулого року працюють над посиленням медійної команди Луценка. За даними УП, Загорій хотів купити телеканал Zik не для Банкової, як це заявляв його власник Петро Димінський, а саме під Луценка.
Не випадковою була і «випадкова» зустріч Юрія Віталійовича з Ігорем Коломойським в Амстердамі. Олігарх зараз переживає не найкращі часи, його майно арештоване, але він досі контролює медіа-холдинг «1+1». А для української політики це – потужний ресурс.
Все це доволі сильно дратувало Порошенка, але у Луценка запевнили президента, що Юрій Віталійович – командний гравець.
«Луценко точно не піде в президенти, якщо балотуватиметься Порошенко. Це означає самим віддати ключі від хати в руки Юлі. Такого точно не буде», – пояснює співрозмовник з оточення Луценка.
Так само непублічно у генпрокурора визнають, що шанс стати наступником вже втрачений. Але нарощувати капіталізацію Луценка продовжать – під вибори парламентські.
«Перед минулими виборами Порошенко просто обдурив Луценка. У Юри ні однієї своєї людини у списку не було. Навіть дружину включив не він, а Порошенко. Наступного разу таке не повториться», – пояснює УП один зі співрозмовників, близький до генпрокурора.
Партнери на 30%
Інший член «дев'ятки», який мав потенційні шанси стати наступником Порошенка, – прем'єр Гройсман.
Саме президент привів його із місцевої політики у велику, зробивши віце-прем'єром в першому уряді Яценюка. Петро Олексійович від самого початку вважав Гройсмана «своїм». Саме з таких міркувань він замінив Яценюка на Гройсмана у кріслі прем'єра у квітні 2016 року.
От тільки Володимир Борисович не вважав себе чиїмось. Як детально писала УП, одразу після свого призначення Гройсман почав рвати землю, щоб за столом «дев'ятки» пересісти з умовної групи «виконавців» до групи «партнерів». І робив це до певного часу досить успішно. Він взяв під свій контроль всі рішення Кабміну та навіть навчився перегравати Кононенка у Раді.
Але з часом боротьба за «партнерство» переросла у битву за «самостійність».
«Розумієте, Петро довго терпів, але часом Гройсман ставав надто нахабним. Яценюк, щоб відмазатись від ідей Порошенка, вигадував довгі, складні і вишукані схеми. А Гройсман просто каже «ні». Петра це дратує страшенно», – розповідає УП один із впливових членів команди президента.
За останні тижні напруга між Порошенком і Гройсманом сягла свого апогею і чи не вперше вилилась у публічну площину.
9 лютого прем'єр прийшов на годину запитань до уряду у Верховній Раді, але замість чергових стандартних відповідей на закиди депутатів виступив з відверто антипорошенківською промовою.
Депутати і ЗМІ звернули увагу на тезу Гройсмана про те, що Україна – парламентсько-президентська країна, а не президентсько-парламентська. В його виступі було також два інших, надважливих, моменти: зміна виборчого закону та створення Антикорупційного суду.
Особливий інтерес складає саме останнє. Річ у тім, що створення АКС є однією з двох головних вимог МВФ для продовження співпраці з Україною. Друга вимога – підняття ціни на газ для населення на 30%.
Формально, піднімати ціну має Гройсман. Але він категорично не хоче робити це сам.
По-перше, підняття тарифів в один момент з'їсть весь політичний рейтинг прем'єра, який він так скрупульозно збирав підняттям зарплат-пенсій та лобіюванням реформ освіти-медицини. Гройсман воліє розділити негатив з президентом, вимагаючи спільної заяви чи іншої публічної демонстрації єдності влади під час непопулярних рішень.
Щоб президент думав активніше, Гройсман публічно педалює створення Антикорупційного суду на умовах донорів, чого, у свою чергу, намагається уникнути Порошенко.
По-друге, навіть якщо Гройсман погодиться взяти на себе негатив від підняття цін на газ, то це не гарантує збереження його позицій.
«Не можна виключати, що як тільки Гройсман підніме тарифи, тут же з подачі Порошенка у Раді з'явиться постанова про відставку прем'єра. Гройсман збере весь негатив, і Порошенко його позбудеться», – пояснює УП ситуацію один із членів «дев'ятки».
За такого рівня взаємної нелюбові і мови не може бути, що Порошенко погодиться поступитися місцем на виборах Гройсману.
Тепер, коли прем'єр продовжує повторювати, що на президентські вибори він не піде, це звучить не як публічне загравання, а як цілком очевидна реальність.
З ким йому на ці вибори іти? Де та політична сила зі штабами по всій країні, з фінансовим ресурсом та рештою необхідних умов, здатних забезпечити перемогу Гройсмана?
«Народний фронт», для якого Володимир Борисович за останній час став майже рідним, якщо і піде на президентські вибори, то зі своїм кандидатом – Яценюком.
Арсеній Петрович залишився останнім за столом «дев'ятки», хто потенційно може стати конкурентом Порошенка на президентських виборах. Мова не йде про шанси Яценюка виграти у Порошенка, а скоріше про створення йому максимальних проблем.
Яценюк цілком може «відкусити» 2-3% у Петра Олексійовича. За нинішніх розкладів електоральної підтримки ці 2-3% можуть мати для Порошенка визначальну роль у боротьбі з Тимошенко та іншими конкурентами.
Адже всі потенційні кандидати від «дев'ятки» воюють за домінування на обмеженому виборчому полі, ємність якого – 10-15% на всіх.
Тож Порошенко вчергове мусить активізовувати переговори про об'єднання партій і навіть лякати «фронтовиків» перевиборами Ради уже цього року.
Бо перед перспективою втратити все лідери НФ, який на дострокових виборах навряд чи пройде у Раду, можуть і поступитись деякими своїми вимогами, як то зміни Конституції.
Така тепер політична реальність. За 2% підтримки ледь не на смерть борються президент, який на минулих виборах отримав 54,7% голосів, та лідери партії, яка тріумфально виграла попередні парламентські вибори.