Главная

Аналіз відомчої нормативної бази МВС України: превенція випадків катувань та жорстокого поводження

(початок тут і тут)

Розпорядження МВС України від 31.03.2011 №329 «Про додаткові заходи щодо недопущення випадків катування та жорстокого поводження в діяльності органів внутрішніх справ» є великим комплексним документом, в якому, не зважаючи на його назву, громадськість не згадана жодного разу, а неурядові правозахисні організації – лише один раз у зв’язку з їх можливим залученням до занять в системі службової підготовки. Також жодним чином у ньому не згадуються ані потенціал мобільних груп з моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС, ані потенціал Громадської ради.

Слід зазначити, що попри свій обсяг, розпорядження містить досить великий перелік досить загальних, стереотипних завдань щодо проведення нарад, оглядів всіх службових приміщень, цільових перевірок стану роботи, перевірок стану дисципліни і законності; вивчення та узагальнення позитивного досвіду зарубіжних держав у сфері недопущення катування. Серед тих заходів, що представляють інтерес з точки зору ефективності, можна вказати наступні:

- Службові розслідування за фактами катувань та жорстокого поводження проводити протягом однієї доби з подальшим ужиттям до винних найсуворіших заходів дисциплінарного впливу.

- У випадку отримання заяв про застосування катувань або жорстокого поводження в органах внутрішніх справ направляти матеріали до органів прокуратури з обов’язковим долученням до них актів судово-медичного освідування заявників, пояснень потерпілих і працівників органів внутрішніх справ, на яких потерпілі вказували, уживати вичерпних заходів щодо збору та закріплення доказів протиправних дій.

- Протягом 2011 року вжити додаткових заходів щодо обладнання системами відеозапису з архівацією даних окремих приміщень для проведення допитів, інших слідчих дій і опитувань громадян оперативними працівниками. Зобов’язати підпорядкованих працівників після обладнання таких приміщень проводити слідчі дії та опитування громадян виключно в таких приміщеннях.

- Виключити випадки застосування з боку працівників міліції образливих висловлювань у спілкуванні з громадянами, безпідставних затримань, доставлень та особистих доглядів громадян, погроз фізичною силою, спеціальними засобами, вогнепальною зброєю та їх безпосереднього застосування без підстав, визначених Законом України «Про міліцію».

- Продовжити практику спільних раптових перевірок органів та підрозділів внутрішніх справ з метою виявлення фактів катування, жорстокого поводження, інших порушень законності.

- Довести до особового складу вимоги Міністра та колегії МВС щодо пріоритетності захисту прав і свобод людини в діяльності органів внутрішніх справ і текст цього розпорядження під розпис.

- Включити тематику недопущення катування та жорстокого поводження з громадянами в діяльності органів внутрішніх справ до пріоритетних напрямів наукових досліджень.

У цьому документі слід звернути увагу на те, що МВС України наголошує на необхідності проводити “…службові розслідування за фактами катувань та жорстокого поводження … протягом однієї доби” та “…уживати вичерпних заходів щодо збору та закріплення доказів протиправних дій”. На нашу думку, сумлінне розслідування протягом доби провести нереально з урахуванням віддаленості населених пунктів від обласних ГУМВС, УМВС, де власне, й міститься Інспекція з особового складу, яка має провести таке розслідування. До цього слід додати можливу відсутність на місці необхідних свідків та навіть потерпілого, яких треба опитати. Тому, навіть при швидкому та сумлінному реагуванні більшість таких розслідувань приречено на поверхневий збір матеріалів, що не може вважатися задовільним з оглядом на інтереси громадян. Слід при цьому нагадати, що навіть при встановленому терміні проведення розслідувань у 3-10 днів більшість висновків, знов таки через брак часу, містять формулювання на кшталт «факти не підтвердились» або «під час службового розслідування довести вину міліціонера неможливо. Враховуючи протиріччя у показах сторін, факт побиття вважати не доведеним, матеріали для прийняття остаточного рішення направити до прокуратури».

Наказ МВС України від 21.04.2011 №154 “Про створення спеціальної спостережної комісії МВС України з питань дотримання прав людини” був виданий на виконання вимог розпорядження МВС від 31.03.2011 № 329 "Про додаткові заходи щодо недопущення випадків катування та жорстокого поводження в діяльності органів внутрішніх справ". Створена спеціальна спостережна комісія була укомплектована виключно працівниками міністерства та не передбачає включення до складу жодного представника громадськості, що відразу нівелює її цінність, як елементу протидії катуванням та жорстокому поводженню. Тому виявляється досить сумнівним її ефективність у завданні, поставленим цим наказом - організувати роботу з виявлення порушень прав людини в діяльності ОВС з ознаками системності, установлювати причини і умови, що сприяють таким порушенням, вносити керівництву Міністерства пропозиції стосовно їх усунення.

Службовий лист МВС України від 12.04.2011 № 6243/Фр «Про розгляд подання Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Лутковської В.В. про виконання рішень Європейського суду з прав людини, які набули статусу остаточного» є зразком досить типового, морально застарілого стилю реагування на критичні зауваження з боку контролюючих органів. Зміст листа формально повторює суть подання Урядового уповноваженого із викладеними на адресу органів досудового слідства недоліками, в тому числі - недосконалість практики проведення розслідування за скаргами осіб на погане поводження з боку представників держави.

Резолюція листа МВС України є також суто формальною – висвітлені порушення слід «…розглянути під час проведення занять у системі службової підготовки», «вжити заходів щодо недопущення подібного в подальшому», а про виконання цих заходів, невідомих навіть для працівників ОВС, пропонується «ґрунтовно поінформувати … в місячний термін».

Вказівкою від 29.04.11 №405 “Про облік порушень прав людини в діяльності органів внутрішніх справ” МВС України запровадило спеціальний облік випадків порушень прав людини, який ведеться щомісячно працівниками інспекції з особового складу.

Статистична звітність, створена згідно цієї вказівки, містить декілька розділів: відомості про факти катування, жорстоке поводження з боку працівників ОВС під час виконання службових обов’язків; відомості про злочини, пов’язані з насильством відносно громадян з боку працівників ОВС; відомості про осіб, які потерпіли від злочинів, пов’язаних з насильством з боку працівників.

У статистичних таблицях тепер можна відстежити кількість раптових смертей серед затриманих та заарештованих осіб (у 2011 році – 14), випадки їх самогубства або спроб самогубства (16 фактів). Також находять своє відображення кількість зареєстрованих заяв, повідомлень громадян (2937), кількість виявлених правопорушень, в тому числі - порушених кримінальних справ (у 2011 році – 195) з “розбивкою” по службах та підрозділах ОВС. Фіксується також кількість осіб, потерпілих від злочинів працівників міліції (157 осіб), із зазначенням кількості жінок, дітей та іноземців.

Наказ МВС України від 28.04.2011 №164 «Про організацію роботи та затвердження складу Громадської ради при МВС України» зафіксував подію, що давно очікувалася після проведення установчих зборів 25 січня – був затверджений персональний склад Громадської ради при МВС України в кількості 39 представників інститутів громадянського суспільства. Проте ще цілий місяць новообрана Громадська рада, в силу непрофесійності її голови Е.Багірова не набувала легітимності, поки 30.05.2011 міністр не затвердив Положення про громадську раду. Таким чином, тяганина з боку МВС України та члена колегії МВС Е.Багірова коштували громадянському суспільству 4 місяці вимушеної бездіяльності.

Службовим листом №6/7-9119 Департамент кадрового забезпечення МВС України лише 23.08.2011 р. зобов’язав керівників відомчих вузів системи МВС надати результати про виконання рекомендацій зазначених вище комітетських слухань “Про дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ” (від 12 січня 2011 року) в частині, що стосується:

- вивчення дисципліни “Дотримання прав і свобод людини в діяльності ОВС”, а також включення її окремим розділом до програм проходження курсантами практики і стажування;

- результатів аналізу ефективності вивчення питань дотримання прав людини під час підвищення працівниками ОВС кваліфікації та спеціалізації;

- включення положень ключових міжнародних документів у галузі дотримання прав людини до тематичних планів;

- опрацювання рішень Європейського суду з прав людини, підготовки відповідних коментарів та роз’яснень, а також можливості розробки окремого навчального посібника з цієї тематики для підготовки та підвищення кваліфікації працівників ОВС.

Також із невиправдано великим запізненням, МВС України вирішило відновити роботу регіональних громадських рад, що закріпило дорученням міністра від 27.09.2011 №13835/Мг “Про консультативно-дорадчий орган при ГУМВС, УМВС”. Цим документом громадські ради було доручено створити у досить короткий термін – до 15 жовтня 2011 р., тобто практично за 18 днів. Однак найбільший ризик для громадського контролю містить пункт цього доручення, яким передбачено забезпечити силами центрального апарату МВС координацію діяльності створюваних рад. Таким чином, питання незалежності та неупередженості роботи громадських рад відразу було вирішено МВС України не на користь громадськості, що прямо суперечить національному законодавству.

(Далі буде) 

Информация о материале

Майже одночасна заміна керівництва провідних закладів свідчить, що цей крок ретельно готували... Логіка чиновників від культури дуже проста. Їм не потрібні на чолі музеїв авторитетні фахові люди, що мають власну думку й уміють захищати свою позицію. Бо вони заважатимуть вирішенню завдань.

Тиждень тому Мінкульт, у підпорядкованих йому найбільш відомих музеях і заповідників, розпочав процес заміни керівників, який поступово набирає обертів.

Такої блискавичної й масштабної кадрової чистки в музейній сфері нашої держави не було, мабуть, з 1917 року.

Коротко наведемо факти.

У минулу п'ятницю була звільнена з посади гендиректор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Марина Громова, а вже у понеділок колективу представили нового керівника. Заповідник очолила Вікторія Ліснича, яка з вересня 2010-го по жовтень 2011 року працювала заступником міністра культури.

Так само в п'ятницю з'явилася, а у вівторок підтвердилася звістка про те, що звільнено генерального директора Національного заповідника "Софія Київська" Нелю Куковальську. Втім, Неля Михайлівна, на відміну від пані Громової, вирішила не здаватися без бою.

У середу звільнили генерального директора Національного музею Тараса Шевченка Наталю Клименко. На її посаду було дві кандидатури: Сергій Гальченко, який свого часу очолював цей музей, але був зі скандалом звільнений, та син видатного поета Василя Стуса Дмитро Стус.

І хоча в середу ввечері працівники музею готувалися зустрічати нового-старого директора пана Гальченка, у четвер колективу в якості керівника був представлений саме Дмитро Стус.

У четвер з'явилося повідомлення про звільнення генерального директора Національного художнього музею України Анатолія Мельника, якого в понеділок викликами "на килим" до міністерства, а через три дні усунули з посади.

Так само вже прийняте рішення про звільнення генерального директора Національного музею народної архітектури й побуту України, більш відомого як "музей у Пирогові".

Отже, за тиждень у Києві відбулася своєрідна революція. Адже було змінено керівників найбільш популярних і найбільш впливових музеїв.

Один з очільників Мінкульту, який попросив не називати його ім'я, пояснив нам, що загальна ідея кадрових змін – омолодження музейного керівництва й прагнення зробити заклади більш ефективними, навести елементарний лад у фінансах. Бо, мовляв, діючі керівники, хоч і мають досвід та заслуги, нездатні розвивати свої музеї в сучасних умовах. Претензії до них накопичувалися досить давно, а зараз прийняте принципове рішення здійснити ротацію.

Таке пояснення, на нашу думку, мало б право на існування...

Якби не кілька нюансів.

Приблизно за такою ж схемою й із такою самою мотивацією впродовж 2011 року відбулася заміна керівництва найбільш "смачних" у фінансовому й майновому плані музеїв Криму: були призначені нові директори в Бахчисарайському заповіднику, Лівадійському й Воронцовському палацах. Тоді висновок був однозначний: "макіївська команда" Василя Джарти розставляла своїх людей на фінансові потоки.

У Криму влада намагалася публічно готувати підґрунтя й пояснювати свої дії, але це призвело до зайвого галасу й скандалів.

Очевидно, висновки із кримської практики було зроблено. А їх було кому зробити, бо діючий заступник керівника Департаменту культурної спадщини Сергій Тур переїхав у Київ із посади голови Республіканського комітету охорони культурної спадщини АРК, і був знайомий із цими процесами.

Тож у Києві влада вирішила зайвого не говорити.

Звідси цілковита утаємниченість і непрозорість процесу звільнень/призначень до такої міри, що аж до моменту представлення нового керівника більшість музейників не знає про зміну начальства.

Майже одночасна заміна керівництва провідних закладів свідчить, що цей крок ретельно готували. Однак жодних публічних відповідей із боку міністерства, які б пояснювали, а не приховували мотиви, чому взагалі й чому саме зараз відбувається така ротація – не було. Якщо є якась концепція реформування, то чому б її не оприлюднити?

До того ж є багато незрозумілого власне по персональним питанням.

Не обговорюватимемо зараз детально кандидатуру, скажімо, пані Лісничої, якій 33 роки і яка жодного дня не працювала в музеї. Нагадаємо, що широкому загалу вона стала відома після того, як на одному із заходів назвала Олеся Гончара "українським поетом".

Відзначимо лише, що ані в Європі, ані в Росії влада не дозволила б собі без жодних пояснень призначити керівником Ермітажу, Лувру чи, скажімо, Британського музею – людину без відповідного досвіду й авторитету.

Очевидно, керівництво Мінкульту вірить у менеджерський талант Вікторії Миколаївни. Але в такому випадку було б логічно одразу із призначенням представити програму дій, заради якої відбулася ротація. Уривчасті посилання на те, що попередній керівник була звільнена за недоліки в роботі, ніяк не пояснює, чому нове призначення відбулося таким поспіхом.

Це приводить до думки, що нову очільницю заповідника призначено заради виконання якогось конкретного завдання, розголошувати яке влада вважає недоцільним.

Що стосується Куковальської та Мельника – то вони абсолютно заслужено вважаються одними з найбільш досвідчених і успішних музейних керівників країни, користуються авторитетом у професійному середовищі.

НХМУ і "Софія Київська" – це музеї, за якими Україну впізнають у світі.

Наскільки нам відомо, обох звільнили за невиконання низки формальних вимог Мінкульту. Але справа в тому, що будь-якого директора музею в будь-який час можна звинуватити в порушеннях.

Починаючи від неналежного стану музейного приміщення й закінчуючи невиконанням плану грошових надходжень. І незважаючи на те, що генеральні директори працюють за контрактом і можуть оскаржувати звільнення, не всі з них підуть на цей крок. Бо Мінкульт завжди може знайти формальні підстави натиснути.

Зараз в інтернеті з'явилося багато версій. Можливо, Куковальську намагаються звільнити через те, що є хтось, більш здатний до компромісу з УПЦ МП, яка давно мріє отримати контроль над заповідником? А Мельник не догодив тим, що пручається в судах, не даючи комерційним структурам привласнити земельну ділянку на вулиці Інститутський, 3, де планувалося збудувати новий корпус художнього музею?

На нашу думку, ці припущення в дечому справедливі. Але головна причина в іншому. І це доводить приклад Музею в Пирогові.

Зміна керівництва там назрівала давно. Як тільки в жовтні 2011 року з'явилися чутки, що в музеї буде новий керівник – усі, хто бодай трошки знайомий із ситуацією в цьому музеї або цікавиться народним мистецтвом, були впевнені, що заклад очолить відомий етнограф, заслужений працівник культури Олексій Доля, який у свої 48 років має 25 років музейного стажу, 5 років пропрацювавши на посаді заступника директора.

Це той рідкісний випадок, коли кращої кандидатури годі й шукати. Олексій Леонтійович відомий багатьом як куратор свят народних майстрів у Музеї в Пирогові, "Алеї майстрів" на фестивалях "Країна Мрій", "Свірж" і "Червона Рута", багаторічній програмі "Українська народна іграшка та лялька", циклу фільмів про народних майстрів та багатьом іншим проектам.

Навколо Долі готові були об'єднатися різні люди, бо вірили в його здатність "витягнути" музей на належний рівень.

Але... За наявною інформацію, керівником музею стане ще один "молодий менеджер" з апарату Мінкульту.

Логіка чиновників від культури дуже проста. Їм не потрібні на чолі музеїв авторитетні фахові люди, що мають власну думку й уміють захищати свою позицію. Бо вони заважатимуть вирішенню завдань.

Тактичне завдання – взяти під контроль музеї й заповідники, через які проходять найбільші фінансові потоки.

У першу чергу – у тих, які задіяні в заходах до Євро-2012. Там, де можливо, призначити "свого" керівника. Там, де це викличе зайвий галас – наприклад, складно звільнити "за порушення" керівника Львівської галереї мистецтв Бориса Возницького, бо це здійме бурю – "укріпити" директорів заступниками по фінансовій частині. Саме так, до речі, учинили в Криму.

Стратегічне завдання – "монетизувати" музейні скарби й майно.

При чому, межа цієї монетизації виходить за рамки здорового глузду. Адже йдеться не тільки про підвищення надходжень від продажу квитків, заходів, спонсорів, меценатів тощо.

Зараз активно розглядається можливість провадження в Україні системи обліку й оцінювання музейних предметів, яку активно лобіює така собі приватна канадська компанія Tamoikins Museum, керівник – Михайло Тамойкін.

Суть цієї системи полягає в тому, що музейні скарби розглядаються як матеріальні активи, інтегровані в економічний обіг держави, на кшталт золотовалютних резервів. За задумом розробників, при нагоді музейні речі можуть виступати заставою по кредитам, змінювати власника тощо.

І хоча лобісти цієї новації стверджують, що не планують торгувати речами з державних музеїв, вони не можуть пояснити, навіщо тоді взагалі розглядати Музейний фонд як активи ?!

Тим більше, що подібних прикладів зі світової практики навести не змогли, а музейні фахівці з Білорусі, Росії, Польщі, Франції, опитані Українським центром розвитку музейної справи із цього приводу – взагалі не зрозуміли питання.

Бо зазначена ініціатива – це абсолютна дикість.

Цікаво, що перший підхід до Мінкульту панове Тамойкіни зробили в 2006 році, але тоді їх просто виставили за двері. Зараз же керівництво міністерства вже кілька місяців "вивчає пропозицію", паралельно імітуючи "громадське обговорення", з якого намагалися виключити музейників. Коли ж міністерство влаштувало зустріч Тамойкіних із музейниками, стався величезний скандал.

Напряму пов'язати факти не можна. Але під час кампанії звільнень кількість впливових і авторитетних противників нововведення значно поменшає. Наприклад, той же Мельник уже звільнений.

За нашими даними, на цьому міністерство культури не зупиниться, звільнення триватимуть і надалі.

У зоні ризику перебувають Сергій Чайковський – Національний музей історії України, і Галина Сорока – Національний музей літератури України. Так само будуть звільнені керівники низки національних заповідників у регіонах, зокрема, Качанівського на Чернігівщині.

Слід зауважити, що дотепер звільнення відбувалися в закладах, підпорядкованих безпосередньо Мінкульту. Але очікується, що хвиля кадрових ротацій перекинеться також на музеї, підпорядковані КМДА. І далі звільнення відбуватимуться паралельно.

На Заході досить поширений підхід, коли в музеї фактично два керівника – один виконує функцію головного "завгоспа" і вирішує грошові питання, другий займається науковими справами, реставрацією й розвитком колекції. Інколи цю посаду називають "головний зберігач".

Але очевидно, що зараз в Україні не йдеться про перехід до цієї моделі. Вирішуються більш прозаїчні питання.

Тому слід очікувати, що найближчим часом на посадах директорів музеїв буде все менше людей, які вміють збирати й зберігати, а все більше тих, хто вміє лише рахувати.

Информация о материале

У Партии Регионов существует глобальная проблема, связанная с дефицитом проходных мест на Юго-Востоке страны. Эту проблему донецкая команда собирается решить по-донецки - легко и непринужденно. Источники «Комментариев», говорят о том, что в ПР решили просто перекроить избирательные округа.

О том, что мажоритарные округа не останутся в том количестве и границах, в которых они были на парламентских выборах 2002 года, заговорили не вчера. Все понимают, что их передел обязательно случится. Вопрос заключается только в том, каким именно образом их будут делить. Очевидно, ответы на эти вопросы мы получим в тот момент, когда у «регионалов» будет четкий анализ по всем областям: где и сколько они могут взять, а где – явно недоберут. Исходя из этой информации, в тех регионах, где позиции правящей партии более слабы (Запад и Центр Украины), количество округов может быть уменьшено, а в электорально выгодных для «регионалов» областях – наоборот, увеличено.

Например, зачем Львовщине целых 12 округов? Там Партии регионов «ловить» нечего, поэтому вполне возможно, что количество округов там сократится, допустим, до 10. К тому же, передел путает все планы оппонентов власти еще на старте. Поэтому «утруска» одномандатных округов станет для оппозиции неприятным сюрпризом.

В то же время, как сообщили «Комментариям» источники, по паре округов будет добавлено на Юго-Востоке. При этом гражданам пояснят: почему в Донецкой области должно быть 23 округа, а не, допустим, 25, если эта область густонаселенная. Два округа регионалы хотят добавить в Одесской области. В Луганской, Николаевской и Харьковской областях планируется добавить по одному округу. В Крыму – сразу три (один в Севастополе и два непосредственно в АРК). Пока под вопросом увеличение округов на Херсонщине и Сумщине.

Надо сразу же отметить, что переделить округа согласно закону не так и сложно. Ориентировочное количество избирателей определяется Центральной избирательной комиссией. Свои выводы члены ЦИК должны делать исходя из Государственного реестра избирателей. При этом никаких других критериев, кроме как количество избирателей, при образовании округов, в законе не прописано. Например, на парламентских выборах 2002 года по старому закону ЦИК при формировании округов обязана была учитывать смежность территорий, входящих в состав одного округа. Кроме того, запрещалось разрывать административно-территориальные единицы на разные округа. В нынешнем законе об этом нет ни слова. А это значит, что, по сути, процесс «нарезки» округов будет максимально субъективным.

В Законе есть еще один нюанс: допускается 12% отклонение (как в одну, так и в другую сторону) от среднего числа избирателей на одном округе. Если, допустим, взять за среднюю величину 165 тысяч человек, то на одном и том же округе допускается как 185 тысяч, так и 145. В зависимости от того, что конкретно будет выгодно власти, разница между одним и тем же округом может составить 40 тысяч избирателей.

Конечно, манипуляции с округами не останутся незамеченными. Наверняка возникнут вопросы: на каком основании делить округа именно так, а не иначе? На этот счет у инициаторов деления есть серьезный аргумент: население Украины вымирает и массового мигрирует в другие страны. Если пересчитать количество населения в Ивано-Франковской, Львовской, Тернопольской и других областях, не слишком лояльных к нынешней власти, так получится, что нынешнее количество округов для них – непозволительная роскошь.

Остается открытым и вопрос раздела киевских округов. Ранее сообщалось, что из нынешних 12 к выборам может получиться 16. Но здесь не все так просто. Как рассказали «Комментариям» источники в ПР, к весне в Киеве будут проведены закрытые опросы, которые выявят, смогли ли избранники власти, чьи кандидатуры якобы уже были утверждены, обеспечить себе стартовый уровень поддержки. Если нет, тема увеличения количества столичных округов будет снята с повестки дня, поскольку Киев и дальше остается нелояльным не только к Партии регионов, но и к ее ставленникам, которые собираются спрятаться за самовыдвижением.

И, последнее. Согласно закону, ЦИК должна обнародовать новые границы мажоритарных округов не позднее, чем за 175 дней до начала кампании. То есть, в начале мая 2012 года. На данный момент угадать, насколько изменится нынешняя мажоритарная карта Украины, невозможно. Очевидно одно: в прежних границах избирательные округа не останутся. И поделены они будут именно так, как выгодно власти.

Информация о материале

— Что вы за человек? Я никак не могу вас раскусить…

— Зачем раскусывать? Не надо меня кусать…

Из классики советского кинематографа

Пролог

24 января народный депутат Украины Арсений Петрович Яценюк зарегистрировал в парламенте проект Закона № 9746 «О Национальном антикоррупционном бюро». Который, по-видимому, на взгляд самого рейтингового оппозиционера (после Юлии Тимошенко, конечно) должен был бы стать очередным вкладом в копилку будущей новой эры, которую он обещает стране на каждом митинге. 

Все бы ничего, если бы автор этой статьи случайно не вспомнила, что буквально два года назад, аккурат перед президентскими выборами, кандидат в президенты Яценюк уже выступал в качестве автора законопроекта с таким же многообещающим названием. Банальное любопытство заставило сравнить эти две законодательные новеллы. И, господа, я — прозрела. 

А потом обратилась к парламентскому архиву. И убедилась, насколько политически «последовательным» и идеологическим «цельным» оказался человек, претендующий на звание главной альтернативы действующей власти.  

Запаситесь терпением. Кино получилось многосерийным. 

Первая серия. От жесткого милитари к парламентской демократии

Год 2009-й. Арсений Яценюк — лидер политической партии «Фронт змін», как кандидат в президенты, стартует одним из первых. Рейтинг вооруженного до зубов и отправившегося на растянутый по всей стране билбордный фронт Арсения достиг своего пика летом, а потом медленно, но уверенно пошел на спад. В результате Яценюк повздорил со своими московскими политтехнологами, обрядившими его (как он говорил в узком кругу) в несвойственные одежды. Однако, подходя ближе к вышеобозначенной теме, отметим, что Арсений Петрович все-таки сохранил свое воинственное настроение до самого конца избирательной кампании. По меньшей мере, в отношении борьбы с коррупцией.

Итак, решив, по-видимому, окончательно и бесповоротно изменить страну, Яценюк готовит пакет антикоррупционных законов. Первый из них — «О Национальном антикоррупционном бюро (НАК)» регистрирует в парламенте 15 декабря. Если коротко, то идея Арсения Петровича на тот момент (когда он планировал стать президентом) заключалась в следующем: «Создать специальный орган по борьбе с коррупцией в высших эшелонах власти… Для обеспечения независимости антикоррупционного органа (цитирую пояснительную записку), а также эффективности его деятельности необходимо напрямую подчинить его президенту Украины, который является гарантом государственного суверенитета, соблюдения прав и свобод человека и гражданина и руководителем в сфере национальной безопасности и обороны Украины, который может назначать и увольнять руководство военных формирований».

Дальше — жестче: «Единственно возможным способом подчинения антикоррупционного органа президенту Украины, — пишет кандидат в президенты, — является предоставление ему правового статуса военного формирования». Основным назначением НАК Яценюк называет «составление административных протоколов, осуществление оперативно-розыскной работы и досудебного следствия в отношении действий, связанных с коррупцией и должностными преступлениями». Речь идет о кадровом составе НАК в 1500 человек, 1 200 из которых — военнослужащие. «Создание НАК будет означать, — констатировал Арсений, — что политические силы, которые поддержали этот законопроект, настроены на борьбу с коррупцией и должностными преступлениями. В свою очередь те, кто не поддержит этот законопроект, — выступают носителями коррупции и не желают фактического внедрения в действие принципа равенства всех перед законом». (Сегодня, кстати, «объединяя» оппозицию, Яценюк исповедует такой же принцип: кто не с нами, тот с Банковой. Однако об этом — чуть позже). 

Исчерпывающе по поводу этой новеллы кандидата высказалось научно-экспертное управление ВР. Усом­нившись как в конституционности расширения полномочий президента подобным образом, так и в том, что подобный орган вряд ли может быть военным формированием, да еще и ведущим разведывательную деятельность. Более того, дотошные эксперты ВР отметили, что подобный документ, при всех благих намерениях его автора, может «способствовать усилению коррупции».

«Проектом не предусматриваются положения о специальной проверке претендентов на должность сотрудника НАК, — сказано в выводах экспертов. — Не отмечено требований относительно финансового контроля (подача деклараций о доходах и расходах, имуществе, обязательств финансового характера и др.). Текст законопроекта (ст. 14) не уточняет, из каких других источников, кроме средств из госбюджета Украины, будет осуществляться финансирование и материальное обес­печение деятельности Национального антикоррупционного комитета, что может привести к неправомерному привлечению физических лиц или юридических лиц разных форм собственности к финансированию указанного органа».

Юристы парламента, по-види­мому, настолько были поражены законотворческим изысканием Ар­сения Петро­вича, что решились на сенсационное признание: «На основе анализа положений законопроекта складывается впечатление, что в случае создания НАК соответствующие подразделения СБУ и МВД Украины, на которые дейст­вующим законодательством, кроме противодействия коррупции, возложена еще и обязанность бороться с организованной прес­туп­ностью, фактически прекратят свое существование». Комментарии излишни.

Год 2012-й. Яценюк в глубокой оппозиции. Скромный быт. Европейский вектор. Слова правды на январском ветру. И все то же непроходящее стремление победить коррупцию. Во первых строках поданного 24.01. в ВР законопроекта о НАК Яценюк (теперь уже готовящийся к парламентским выборам) пишет: «Для обеспечения независимости единого антикоррупционного органа и эффективности его деятельности необходимо непосредственно подчинить(внимание! — Авт.) такой орган Верховной Раде Украины, которая является коллегиальным органом государственной власти, полномочия которого реализуются совместной деятельностью народных депутатов Украины, которые представляют разные политические направления (взгляды), на заседаниях Верховной Рады Украины во время ее сессий». Кто не верит — читайте здесь.

Примечательно, что  когда в 2008 го­ду президент Ющенко внес в Раду законопроект о создании Националь­ной гвардии, напрямую подчиненной президенту, на тот момент спикер Яценюк спешно заявил в Брюс­селе, что «в Украине никогда не будет царя». Однако двумя годами ранее тот же Яценюк, работая первым замом главы секретариата президента, инициирует подписание Ющенко указа № 427 от 18.05.2007 г. о полномочиях и гарантиях осуществления постоянного контроля за деятельностью СБУ. Согласно которому пост уполномоченного президента Украины по вопросам контроля за деятельностью СБУ занимал… кто? Совершенно верно,  первый заместитель главы СП. Правда, внедриться в службу контрразведчик Яценюк так и не успел. Был переведен на другую работу — в МИД.

Так он все-таки за президентскую, парламентскую, парламентс­ко-президентскую форму Укра­инского госу­дарст­ва? Или за государство «под Яценюка»?

Вторая серия. Газовые контракты:  так пожизненное или декриминализация?

Осуждение Тимошенко. Больная тема. Нынешнее показательное братание «Фронту змін» и БЮТ, конечно, не может не радовать сторонников оппозиции. Но близкое знакомство с архивами радость несколько омрачает.

В 2009-м соискатель президентского звания Арсений Яценюк довольно категорично высказывается о газовом кризисе и заключенных премьером Тимошенко контрактах с Россией. «Газовый конт­ракт, подписанный НАК «Нафтогаз Украины» по директиве премьер-министра Юлии Тимошенко, ведет страну к банкротству, — заявил Яценюк в интервью газете «Аргу­менты и Факты» 23 июля 2009 года. — Это преступление, и виновные в нем должны быть наказаны. За годы независимости у нас в стране в сфере газа накопилось преступлений на многотомное дело. Отдель­ные тома этого дела должны быть посвящены и газовым посредникам. «Итера», ЕЭСУ, РУЭ, «Рес­публика», «Газпромсбыт». Все это долж­но быть расследовано». При­ве­денная цитата — отнюдь не единст­венное заявление политика на этот счет. И здесь его позиция ясна. С ней можно соглашаться или не соглашаться, но не заметить ее — нельзя.

Идем дальше. В том же 2009 году третьим законопроектом упомянутого нами антикоррупционного пакета кандидата в президенты Яценюка (кроме законопроектов о создании НАК и новом механизме декларирования доходов)стал проект закона №5494 от 28.12.2009 г. о внесении изменений в Уголовный кодекс Украины. Пред­ложенные Яценюком изменения напрямую касались усиления ответственности за должностные преступления, совершенные высшими должностными лицами, уполномоченными на выполнение функций государства и органов местного самоуправления. Есть резон процитировать выдержки из заключения научно-экспертного управления ВР, отправившего этот документ на доработку: «Проектом предлагается внести в 16 статей УК (в частности к ст. 191, 209, 209-1, 210, 211, 255, 256, 257, 364 (злоупотребление властью или служебным положением. — Авт.), 365 (превышение власти или служебных полномочий. — Авт.), 366, 367, 368, 368-1, 369 и 375) изменения и дополнения, которыми существенно увеличивается размер санкций в виде лишения свободы. В семи случаях (изменения к статьям 191, 209, 255, 257,364, 368, 375) проектом предлагается внедрить санкции, которые предусматривают наказание в виде пожизненного лишения свободы». Яценюк — Нострадамус?

Год 2011-й. Власть называет газовые контракты кабальными, их заключение — преступлением. Тимошенко арестована. Ей предъявлены обвинения по ст. 364—365 УК. 13 октября суд приговаривает экс-премьера к семи годам лишения свободы. СБУ расследует 10 (!) дел, связанных с деятельностью ЕЭСУ. И вроде бы все правильно? С точки зрения Яценюка образца 2009 года. Но, по-видимому, и на этот раз подул сильный ветер перемен. И Арсений Петрович уже на баррикадах защищает Тимо­шенко от избирательного правосудия. Но даже если это его сегодняшнее мнение (он, несомненно, имеет на него право), все равно остаются открытыми вопросы: считает ли Яценюк по-прежнему, что контракты — кабальные, преступление — должно быть наказано, а дела по ЕЭСУ — должны расследоваться?

Ответ можно поискать в следующем законотворческом изыскании Арсения Петровича (№9165 от 16.09.2011 г). Проект закона о внесении изменений в некоторые законы Украины (относительно внедрения европейских стандартов в уголовной юстиции) гласит: «Следует отметить, что в боль­шинст­ве стран англо-саксонской (Великобритания, США) и континентальной (Италия, Германия, Франция) систем права не предусмотрено отдельного состава прес­туп­ления «Превышение власти или служебных полномочий». При этом, состав преступления «Пре­вышение власти или служебных полномочий»,  предусмотренный действующей редакцией статьи 365 КК, в основных своих определениях и понятиях повторяет положение статьи 98 Уголовного кодекса Украинской ССР 1927 года, а также статьи 166 Уголовного кодекса Укра­инской ССР 1960 года. Такая практика является пережитком советского репрессивного правоприменительного механизма». Интересно, пережитком чего Яценюк назвал бы свое «пожизненное» в случае успеха его закона в 2009-м году?

Шестого октября он заявил журналистам, что «если блокирование поможет изменить 365 статью, то да, я готов блокировать трибуну Верховной Рады». Отважно.

Третья серия. Выборы — по закону. Закон — по обстоятельствам

И совсем уж свежая история с принятием закона о выборах народных депутатов№4061-VI, поддержанным оппозиционными партиями 17 ноября. Со смешанной избирательной системой. Закрытыми списками. Проходным барьером в пять процентов. И якобы идеальными условиями для победы оппозиции.

Однако программные документы «Фронту змін» говорят об открытых списках на уровне парламента, закреп­ляя такой подход как европейский вектор. Перед выборами в местные советы в 2010 году Яценюк также лично регистрирует в ВР закон с закреплением и на местном уровне пропорциональной избирательной системы с открытыми списками. Да, набейте в Google «Яценюк — открытые списки» и вам снова станет вполне очевидна позиция этого политика. «Возвра­щение к мажоритарной системе — это не один, не два, а три шага назад, — заявил спикер Арсений Яценюк агентству УНИАН еще в 2008 году. — Нужно идти путем создания настоящих партий, которых до сих пор нет в государстве. Мы должны откровенно говорить, что, кроме КПСС, так ничего и нет, а уже и КПСС нет. Общество должно сформировать партии, построенные на идеологии, а не на харизме лидеров».

 «Это — победа оппозиции, — заявляет политик в ноябре 2011-го. — Были четко сформулированы требования оппозиции, и нам удалось добиться выполнения этих требований. По этому закону власть лишена возможности фальсификаций и оппозиция выигрывает парламентские выборы 2012 года. Таким образом, мы показали, что оппозиция может побеждать и заставлять власть с нами считаться». 

В те дни Яценюк неутомимо находил все новые и новые аргументы, поясняющие свою и БЮТ «сокрушительную победу над Банко­вой». На письмо же Юлии Тимо­шенко о том, что голосование ее блока за закон о выборах народных депутатов — ошибка, Яценюк скромно промолчал. Впрочем, никак не отреагировал и на предложение Тимошенко формировать единый партийный и мажоритарный списки оппозиции из самых авторитетных политиков и представителей общественности. И взялся по-своему активно «объединять» оппозицию. Подходы Арсения Петровича традиционны: «Кто не с нами, тот с Банковой… Единый кандидат от оппозиции — только от ФЗиБЮТ».

Накануне президентских выборов Яценюк достаточно категорично высказывался в адрес своих сегодняшних партнеров, пытавшихся слепить ПРиБЮТ, изменить Конституцию и всенародные выборы президента. Однако, окрестив союз двух крупнейших партий однополым браком, Яценюк вряд ли предполагал, что и сам всего через пару лет — накануне парламентских — окажется в схожей ситуации.

 Яценюк уходит от ответа о пагубности квотного принципа распределения округов между наиболее рейтинговыми партиями. В его арсенале исключительно декларативные лозунги, пламенные призывы и, как мы выяснили, мало чем подкрепленные обещания. Все уже в принципе разделено, всем своим уже обещаны места. Демократ Яценюк уже договорился до того, что, мол, партия власти хочет внести изменения в идеальный закон о выборах и понизить проходной барьер, чтобы… «рассорить оппозицию».

Интересно, Ассамблея ПАСЕ, заявившая о возможных санкциях против Украины в случае невыполнения ее рекомендаций (в том числе и о необходимости снижения проходного избирательного барьера), тоже хочет рассорить украинскую оппозицию? Как и Венецианская комиссия, даже не предупрежденная оппози­цией о решении голосовать за стратегически выгодный для власти закон со смешанной системой?

Я боюсь даже предполагать, какая метаморфоза может произойти во взглядах Арсения Петровича, выполни Янукович еще одну рекомендацию ПАСЕ и… освободи Тимошенко.

Четвертая серия. Дьявол в деталях

Понятно, почему Арсений Пет­рович публично отрицает существование каких бы то ни было современных идеологий. Его позиция — отсутствие позиции.

Выступая против рынка земли по формуле власти, он 2.03 2011 года не голосует за закон Яворивского № 9014 о продлении моратория на продажу земли. Как не голосует за него и в декабре 2011-го. Однако 15 октября в Днепропетровске на встрече с избирателями перед камерами требует продления моратория. И обещает «завтра же лично подать соответствующий закон».

Почему в 2008-м Яценюк, будучи спикером, находится в зале и, с трибуны изобличая «сговор ПР и БЮТ, решивших законами о ТСК, переподчинении СБУ и Кабмине» ограничить полномочия Ющенко», не принимает участия ни в одном из голосований?

Почему тогда же игнорирует все постановления по Грузии, боясь четких формулировок в отношении того, кто к кому применил агрессию — Россия к Грузии или наоборот? Яценюк ни за, ни против. Просто не голосует. Арсений Петрович поддерживает лишь постановление фракции игнорировать, которое было бы уже перебором. В то время как его коллеги четко выражают свою позицию по каждому из 12 вынесенных в зал постановлений.

Почему в январе того же 2008-го спикер Яценюк без санкции ВР подписывает известное «письмо трех» о присоединении к ПДЧ и дальнейшем вступлении в НАТО, а уже в апреле вносит законопроект о всенародном референдуме по НАТО? Стремясь поднять наполовину упавший рейтинг или по каким-тодругим стратегическим соображениям?

Почему на протяжении работы ВР действующего созыва, ратуя за внедрение системы «Рада» для «повышения дисциплины, посещаемости и ответственности народного депутата», Яценюк сам системно нарушает дисциплину и пытается уйти от ответственности?

Пятая серия. Занимательная математика

Народный депутат Арсений Яце­нюк три раза вносил в парламент законопроект о системе «Рада». Подоб­ная настойчивость депутата в ситуации, когда от взмахов Чечетова под куполом постоянный сквозняк, а Ахметов свободно оперирует своей карточкой, находясь за 800 км от столицы, может вызывать уважение. Однако же, не будем забывать, что мы с вами изучаем архив ВР.

Сначала я зацепилась за материалы все того же 2009-го. Выборы. Стало просто интересно, насколько использовал парламентскую трибуну кандидат в президенты Яценюк. Изучаю графу голосований. Отсутствует, отсутствует, отсутствует… Заглянула в данные электронной системы регистрации. Так вот: из 114 заседаний ВР в 2009-м году, лидер ФЗ присутствовал только на пяти (!).

Любопытна и общая статистика посещаемости депутатов за пять лет работы. Арсений Петрович и здесь фаворит. Получается, что 52% рабочего времени его просто не было в парламенте. А зарплата — в кармане (33 тысячи ежемесячно, из которых 17 тысяч идет на депутатскую деятельность).

Может все дело в несовершенстве электронной системы регистрации? Проверила. Когда Яценюк отсутствует, то он и не голосует. Так, в том же 2009-м ВР рассмотрела 902 законопроекта и постановления. Однако с учетом повторного рассмотрения документов, преодоления вето и пр. депутатам пришлось нажать на кнопку более 2,5 тыс. раз. Так вот, Яценюк за целый год (!) 68 раз нажал — «за», ни одного раза «против», 70 раз — не голосовал, при остальных 2 400 нажатиях — отсутствовал. При этом интересно, что из 23 трех дней 2009-го, когда были зафиксированы голосования карточки Яценюка, электронная система регистрации депутата подтверждает только два дня его присутствия. Получается карточку передавал? А систему «Рада» продвигает в качестве аутотренинга?

За этот созыв Арсений Петрович голосовал против всего 20 раз. Притом активизировался только в 2011 году, в то время как этот качественный показатель позиции его коллег — Кири­ленко, Тарасюка, Гриценко и др. на порядок выше. На протяжении всех лет. Яценюк же в основном не голосует, хоть и находится в зале, по сути, уклоняясь от своих прямых депутатских обязанностей. 

Может быть он в это время активно пишет законы? Проверила. 149 законопроектов и постановлений ВР было подготовлено членом парламентского комитета по здравоохранению Яценюком за 2007—12 гг. Из них по здравоохранению — ни одного. При­нято: законов — 1, постановлений — 27. «Зато какой закон принят, — сейчас встрепенутся в штабе ФЗ. — Шеф отменил тендерную палату в 2008-м». Отдавая должное редкой принципиальности Арсения Петровича, все-таки процитирую слова Ивана Кириленко. «Действия парламента соответствуют высказыванию все гениальное — просто, — заявил Кириленко корреспонденту агентства ЛІГАБізнесІнформ. — Чрезвычайно сложный закон был сформулирован всего несколькими строчками. Проект закона подготовили два лица. Подготовил Арсений Петрович Яценюк и Юлия Владими­ровна Тимошенко. Все это происходило в кабинете спикера в моем присутст­вии».

Подготовили два человека, а подписал — Яценюк. Вряд ли кто-то забыл всю пикантность ситуации, в которой оказалась премьер, окружение которой и составляло тендерную мафию. Не доверять словам Кириленко нет оснований — ФЗ и БЮТ сегодня политические партнеры.

…Что касается качества остальных законопроектов Яценюка, то некоторые из них мы уже обсудили. Больше изучать-то особо и нечего. С помпой презентованный «Уряд змін» закрыт. Выбор сделан. Основные мессиджи качественной альтернативы от оппозиции — «победить на выборах и посадить Януковича» — обозначены.

Пока на фронте без перемен.

Информация о материале

Коррупция сопровождает человечество с древнейших времен. Наказание за взяточничество предусматривалось еще Законами Хаммурапи (4 тыс. лет назад), устанавливалось египетскими фараонами. Пагубное воздействие этого асоциального явления ощущается в любой стране независимо от государственного устройства или традиций.

Резкий всплеск коррупции был отмечен в период становления рыночных отношений в XIX в. Одновременно появились и первые попытки противодействия ей на законодательном уровне. Но существенного изменения антикоррупционной ситуации ни в мире, ни в отдельных государствах не произошло.

Только во второй половине XX столетия, когда борьба с коррупцией в ряде стран была возведена в ранг государственной политики, удалось добиться минимизации ее влияния на все сферы жизнедеятельности общества.

В этом отношении представляет интерес опыт тех государств, которые сравнимы с Россией по численности управленческого аппарата. Это, прежде всего, США, Германия, Великобритания, Франция, Китай и ряд других стран.

В США антикоррупционное законодательство характеризуется чрезвычайной жесткостью. Так, за различные виды коррупции - взятка, кикбэкинг (выплата части незаконных денег участнику сделки) и др. - предусмотрены штрафы в тройном размере взятки, или тюремное заключение от 15 лет, либо то и другое одновременно, а при отягчающих обстоятельствах - лишение свободы до 20 лет.

Определение коррупции и ответственности за нее изложено в главе 11 "Подкуп, незаконные доходы и конфликт интересов" титула 18 Свода законов США. Статья 201 названной главы устанавливает уголовную ответственность за предложение, обещание и дачу взятки в обмен на совершение незаконных действий должностным лицом (так называемый активный подкуп). Пункт (b) данной статьи предусматривает ответственность публичного должностного лица, которое "прямо или косвенно требует в качестве подкупа, добивается, получает, принимает или соглашается получить или принять какую-либо ценность лично или для любого другого лица или организации" в обмен на какие-либо незаконные действия или бездействие по службе (пассивный подкуп).

Законодательство США предусматривает наказание за дачу и получение вознаграждения за услуги, входящие в круг обязанностей должностного лица. Поощрения по американскому праву чиновник может получить только официально - от Правительства. Наказание за нарушение этой нормы - штраф, или лишение свободы до двух лет, или совокупность наказаний.

Коррупционными признаются сделки между любыми лицами по поводу устройства на федеральную государственную службу. Так, уголовно наказуемым является требование денег или имущественных благ или их получение для содействия в устройстве на государственную службу. Виновный наказывается лишением свободы на один год, или штрафом в размере требуемой или полученной суммы, или совмещением обоих видов наказания. Исключение составляет деятельность специальных агентств по найму, имеющих разрешение участвовать в наборе на государственную службу.

Антикоррупционное законодательство США носит системный характер. Оно состоит также из правовых актов, регламентирующих лоббистскую, банковскую, биржевую и иные виды деятельности. И хотя это не является гарантией полного искоренения коррупции, в США ее уровень значительно ниже, чем в других государствах.

Борьба с коррупцией облегчается тем, что в США фактически нет иммунитетов для должностных лиц. Любой чиновник, включая Президента, конгрессменов и сенаторов, может быть привлечен к уголовной ответственности, хотя и в особом порядке, после отстранения его от должности.

Другим важнейшим направлением антикоррупционной стратегии США является профилактика коррупции в системе государственной службы. Она основывается на внедрении так называемой административной морали, представляющей собой этические и дисциплинарные нормы.

Впервые Кодекс этики правительственной службы был принят в 1958 г. в виде резолюции Конгресса, в которой было закреплено, что каждое лицо, находящееся на правительственной службе, должно:

- ставить преданность моральным принципам и государству выше преданности лицам, партии или государственным органам;

- исполнять Конституцию, законы США, постановления органов власти и никогда не поддерживать тех, кто уклоняется от их исполнения;

- работать весь трудовой день за установленную плату, прилагая необходимые усилия и мысли для выполнения своих обязанностей;

- находить и применять наиболее эффективные и экономичные способы решения поставленных задач;

- никогда не прибегать к дискриминации, предоставляя кому-либо специальные блага или привилегии как за вознаграждение, так и без него, не принимать для себя и своей семьи блага или подарки при обстоятельствах, которые могут быть истолкованы как воздействие на исполнение должностных обязанностей;

- не давать никаких обещаний, касающихся должностных обязанностей, поскольку государственный служащий не может выступать как частное лицо при исполнении государственной должности;

- не вступать ни прямо, ни косвенно в коммерческие отношения с Правительством, если это противоречит добросовестному исполнению должностных обязанностей;

- никогда не использовать конфиденциальную и служебную информацию для извлечения личной выгоды;

- вскрывать случаи коррупции при их обнаружении;

- соблюдать эти принципы, сознавая, что государственная должность является выражением общественного доверия.

Кодекс, хотя и имел рекомендательный характер, в дальнейшем стал основой правовой регламентации административной этики госслужащих США.

В развитие Кодекса в 1962 г. Конгрессом США были приняты так называемые официальные нормы поведения выборных должностных лиц (членов обеих палат парламента) и публичных должностных лиц органов исполнительной власти.

В 1965 г. распоряжением Президента Л. Джонсона были установлены стандарты поведения, этические нормы должностных лиц. В 1978 г. эти правила обрели форму Закона "Об этике служащих государственных органов".

С конца 80-х годов XX в. этические начала государственной службы стали объектом еще более жесткой правовой регламентации. В 1989 г. Конгрессом США был принят Закон "О реформе Закона об этике", который внес существенные изменения в нормы, регулирующие этику поведения должностных лиц, и распространил их на все ветви федеральной власти - законодательную, исполнительную и судебную.

 В октябре 1990 г. Закон был подкреплен исполнительным Приказом Президента США N 12731 "Принципы этики поведения должностных лиц и служащих государственного аппарата". Эти принципы были распространены не только на чиновников высшего ранга, но и на рядовых госслужащих.

Согласно Приказу госслужащие:

- не должны участвовать в финансовых операциях, при проведении которых предполагается использование закрытой правительственной информации или использование такого рода информации в личных целях;

- не могут в какой бы то ни было форме поощрять подношения или принимать подарки от любых лиц или группы лиц, добивающихся от них совершения каких-либо официальных действий, имеющих вместе с ними какие-либо общие дела или осуществляющих деятельность, регулируемую органом, в котором работают эти служащие;

 - принимать подарки от лиц, интересы которых зависят от выполнения или невыполнения этими служащими своих должностных обязанностей;

- обязаны докладывать в соответствующие инстанции обо всех замеченных случаях разрушения собственности, обмана, злоупотребления и коррупции.

Контролем за исполнением этих установлений занимаются специально назначаемые в любом государственном управлении или департаменте лица или группы лиц, комиссии, которые при необходимости могут запрашивать дополнительную информацию, вызывать на беседу самих чиновников, проводить служебное расследование.

Для чиновника последствия обнаружения допущенных им нарушений могут выразиться в виде применения к нему одной из следующих мер воздействия:

- частичная или полная дисквалификация;

- перемещение на низшую должность;

- предложение прекратить конфликтные финансовые связи.

При серьезных нарушениях возможно привлечение к уголовной ответственности.

 Кроме того, ограничивается право государственного служащего на побочный (по совместительству) заработок, размер которого не должен превышать 15% оклада по должности. Это ограничение распространяется на должностных лиц всех ветвей власти, за исключением членов Сената США. Чиновники, назначаемые Президентом США, вообще не могут получать какой бы то ни было доход в течение всего срока службы за услуги и деятельность, выходящую за рамки непосредственных служебных обязанностей.

Что касается бывших государственных служащих, то ограничение их деловой деятельности действует в течение двух лет после выхода в отставку. Им запрещается выполнять представительские функции при разрешении органами исполнительной власти конкретных дел, которые относились к ведению этого государственного служащего в течение года, предшествующего прекращению его службы. Двухлетний запрет распространяется и на бывших старших чиновников исполнительной власти. Они не должны поддерживать контакты с прежним местом работы, не могут представлять чьи-либо интересы по любому вопросу перед тем ведомством, в котором они служили, или каким-либо государственным служащим этого ведомства.

Еще одним важнейшим положением антикоррупционной стратегии США являются единые для всех ветвей государственной власти правила, ограничивающие получение должностным лицом подарков от частных лиц и организаций.

В частности, действие запретов на получение подарков не распространяется на: вознаграждения, получение которых государственными служащими предписано законом, или любое иное благо, за которое получатель предоставляет законное встречное удовлетворение или на которое он иным образом управомочен; подарки или иные материальные блага, предоставляемые в связи с родством или иными личными, профессиональными или деловыми взаимоотношениями, независимо от должностного положения получателя; малозначительные блага, связанные с личными, профессиональными или деловыми контактами и не создающие серьезной опасности репутации должностных лиц.

Так, сенатор США, а также сотрудники его аппарата не должны принимать подарки от частных физических и юридических лиц, которые могут оказаться заинтересованными в одобрении Сенатом конкретных законов, если стоимость подарков в течение календарного года в совокупности превышает 100 долл. Стоимость подарков, получаемых сенатором из других источников (исключая родственников) в течение календарного года, не должна превышать в совокупности 300 долл. Закон об этике налагает ограничения на оплату частным лицам подарков в форме поездок. Сенат установил лимит в три дня (и две ночи) для поездок внутри страны и в семь дней (и шесть ночей) для поездок за границу. Эти ограничения распространяются также и на членов семей сенаторов.

Член палаты представителей Конгресса США имеет право получать подарки в течение календарного года общей стоимостью не более 250 долл. из одного источника. Такое ограничение распространяется и на сотрудников его аппарата. При этом каждый подарок, включая подарки супругам должностных лиц, справедливая рыночная цена которого превышает 100 долл., должен декларироваться. Эти ограничения распространяются на все подарки, кроме подарков от родственников.

Каждые три года этот лимит пересматривается.

Подарки, цена которых в совокупности составляет 100 долл. или меньше, в декларацию не включаются.

Для остальных категорий государственных служащих также существуют ограничения на получение подарков. Государственный служащий и его супруга (супруг) могут в течение календарного года принять подарки, цена которых в совокупности не превышает 100 долл. Получив подарок выше допустимой стоимости, государственный служащий обязан в течение 60 дней сдать его в соответствующий орган своего ведомства.

Особое внимание уделено правилам, регламентирующим условия получения подарков и наград от представителей иностранных государств. Государственный служащий, например, имеет право принять подарок от представителя иностранного государства в том случае, если этот подарок предлагается в качестве сувенира или знака вежливости и не превышает минимальной стоимости. Принять подарок выше минимальной стоимости должностное лицо вправе, если такой подарок способствует развитию связей США в сфере науки или медицины, а также если отказ принять подарок может обидеть дарителя и каким-то образом повлиять на международные связи.

Как показывает анализ, в США выстроена достаточно эффективная система, создающая условия для действенной борьбы с коррупцией.

В Великобритании основу уголовного законодательства о взяточничестве (коррупции) составляют Закон о взяточничестве в публичных организациях 1889 г. и Законы о предупреждении коррупции 1906 и 1916 гг.

Первый из названных Законов осуждает "требование взятки или получение или согласие на получение подарка, ссуды, вознаграждения или чего-либо иного, имеющего ценность как средства побуждения служащего сделать что-либо или воздержаться от выполнения чего-либо".

Лицо, признанное виновным в таком поступке, присуждается к тюремному заключению или к уплате стоимости подарка, ссуды или вознаграждения, полученных им. Дополнительно оно лишается права быть избранным или назначенным на какую-либо публичную должность сроком на семь лет. В случае повторного осуждения виновный может быть приговорен к лишению служебных прав навсегда, а также к лишению права на какую-либо компенсацию или пенсию, на которые он бы рассчитывал в качестве должностного лица.

Закон 1906 г. о предупреждении коррупции предусматривает уголовную ответственность независимо от того, совершило ли лицо, получившее взятку, те действия, за которые она была дана, и от мотивов, которыми руководствовался взяткодатель.

Закон 1916 г. об исправлении Закона о предупреждении коррупции и дополнениях к нему устанавливает ответственность за взяточничество в тех случаях, когда делом или сделкой, по поводу которых взятка была дана, был договор или предложение договора с центральным правительством или с отдельными правительственными ведомствами. Предусмотренное Законом 1916 г. взяточничество карается тюремным заключением на срок от трех до семи лет.

В отдельный состав коррупционного преступления британское законодательство выделяет подкуп с целью получения почетных наград. Причем ответственность предусмотрена как для дающих, так и для получающих взятку. Взяткодатель наказывается лишением свободы на срок до двух лет или (и) штрафом по усмотрению суда. Взяткополучатель - лишением свободы до трех месяцев или (и) штрафом в пределах предусмотренного законом максимума (Закон о предупреждении злоупотребления с наградами 1925 г.).

 Законом о продаже должностей 1809 г. в редакции Закона об уголовном праве 1967 г. предусмотрена ответственность за коррупцию в виде продажи, покупки, сделок с целью получения какой-либо должности, в том числе и работы по найму как в пределах Соединенного Королевства, так и в британских владениях. Виновные наказываются лишением свободы на срок до двух лет и лишением права навсегда занимать соответствующую должность.

Британское законодательство рассматривает в качестве самостоятельного преступления подкуп судей и судебных чиновников. Лица, которые предлагают или дают судебному чиновнику какой-либо дар или денежное вознаграждение с целью повлиять на его служебное поведение или действие, и судебный чиновник, принимающий вознаграждение, совершают преступление, наказуемое штрафом или лишением свободы до двух лет.

Что же касается коррупции на финансовых рынках, то британская правовая система обязывает финансистов сообщать обо всех подозрительных операциях в правоохранительные органы. И если банкир этого не сделает, то его привлекут к уголовной ответственности в качестве соучастника.

В рамках антикоррупционной стратегии в Великобритании реализуется и программа утверждения принципов честности и неподкупности во всех сферах жизни общества, в том числе на государственной службе. В октябре 1994 г. был создан независимый консультативный Комитет по стандартам (поведения) в общественной (государственной) жизни под председательством лорда Нолана. В состав Комитета вошли 10 авторитетных общественных деятелей, в том числе два члена парламента. В задачи Комитета входило: "изучение и оценка норм поведения всех руководителей общественных учреждений, включая все действия, относящиеся к их финансовой и коммерческой деятельности"; выработка рекомендаций по улучшению моральных критериев участников "публичной жизни". К их числу были отнесены все министры, государственные служащие, члены национального и Европейского парламентов, высшие чиновники всех неправительственных общественных учреждений, представители местных властей. При этом Комитету рекомендовалось не рассматривать частные случаи нарушения стандартов поведения, а сосредоточиться на формировании общих принципов достойного участия в общественной жизни. В результате уже в 1995 г. Комитет сформулировал семь принципов государственной работы чиновников - своеобразный кодекс поведения:

- нестяжательство - служение только общественным интересам, отказ от каких-либо действий для достижения материальных и финансовых выгод для себя, своей семьи и друзей;

- неподкупность - недопущение какой-либо финансовой или иной зависимости от внешних лиц или организаций, которые могут повлиять на исполнение официального долга;

- объективность - непредвзятое решение всех вопросов;

- подотчетность - ответственность за предпринятые действия перед обществом и предоставление полной информации в случае публичной проверки;

- открытость - максимальное информирование общества обо всех решениях и действиях, их обоснованности (при этом сокращение информации допустимо при необходимости соблюдения высших общественных интересов);

- честность - обязательное сообщение о своих частных интересах, связанных с общественными обязанностями, принятие всех мер для разрешения возможных конфликтов в пользу общественных интересов;

- лидерство - соблюдение принципов лидерства и личного примера в исполнении стандартов общественной жизни.

Хотя сами по себе нарушения данных стандартов не влекли за собой судебных последствий и рассматривались только как нарушение Кодекса чести, они сыграли роль сдерживающего фактора в борьбе с коррупцией.

Антикоррупционное законодательство Франции направлено на борьбу с должностными преступлениями государственных чиновников, принимающих политико-административные решения, а также противодействие деятельности политических партий, применяющих незаконные методы финансирования и проведения избирательных кампаний.

 Первое направление получило развитие еще в 1919 г., когда в Уголовный кодекс была включена статья, запрещающая государственным чиновникам в течение пяти лет после отставки работать в компании, которую они контролировали, находясь на государственной службе. Неисполнение этого требования наказывалось лишением свободы до двух лет и штрафом в размере 200 тыс. франков. В 1946 г., затем в 1992 г. в связи с принятием Устава о государственной службе ответственность по данной статье была ужесточена.

И все же французское законодательство уделяет больше внимания административным, а не уголовным мерам наказания. При этом преследуется главная цель - предотвращение "недолжного соединения личных финансовых интересов и исполнения должностных функций государственного служащего". Французские законодатели менее суровы, чем американские. От чиновников не требуется подачи декларации о доходах, а соблюдение ограничений на профессиональную деятельность после увольнения чиновника с государственной службы контролируется менее строго.

Особенность французского антикоррупционного законодательства, по сравнению с американским, заключается в том, что государственные чиновники могут участвовать в выборах, не утрачивая своего статуса. Им разрешается совмещать свою работу с выборной должностью на местном уровне. Если же они избраны в общенациональный парламент, то обязаны уйти в отпуск со службы, но по истечении срока депутатских полномочий вправе вернуться на прежнюю должность без каких-либо ограничений.

Особый статус устанавливается для министров, к которым относятся все члены Правительства независимо от ранга. По Конституции Франции правительственным чиновникам запрещено совмещать свою должность с депутатским или сенатским мандатом и с любой другой профессиональной деятельностью в общественном или частном секторе. После отставки министры в течение шести месяцев не имеют права занимать руководящие посты в государственных или частных компаниях. Это не относится к лицам, которые до назначения на министерский пост уже работали в указанных сферах.

Во Франции созданы правовые и организационные основы гласности деклараций о доходах и имуществе высокопоставленных работников государственного аппарата.

 Среди актов, направленных на борьбу с коррупционными преступлениями, следует назвать также решение Правительства страны от 11 марта 1988 г. о публикации актов политических партий и данных о расходах на проведение избирательных кампаний, об обязательном декларировании доходов министров и парламентариев.

В 1990 г. был принят Закон о финансировании политических партий, который ввел ограничения на предоставление средств, в том числе на проведение избирательных кампаний, политическим партиям от физических лиц или предприятий. В 1993 г. была создана Национальная комиссия по счетам избирательных кампаний и финансированию политических партий, наделенная контрольными функциями.

(Окончание следует) 

Информация о материале

Аналіз відомчої нормативної бази МВС України: стан дисципліни та законності серед особового складу

(початок тут)

Вказівка МВС від 24.01.2011 №63 «Про незадовільний стан службової дисципліни та законності серед особового складу підрозділів карного розшуку» є мабуть, одним з не численних документів 2011 року, в якому надається наближена до реальності оцінка ситуації, що склалася серед працівників так званих «убойних відділів». Наступні слова керівництва МВС України не потребують коментарів:

 «У населення країни складається враження, що свавілля стало невід’ємною складовою роботи органів внутрішніх справ через факти безпосереднього вчинення працівниками карного розшуку злочинів. Органами прокуратури розслідуються 5 умисних убивств, 3 факти заподіяння тілесних ушкоджень, 6 хуліганств, 2 розбої і зґвалтування, учинені працівниками карного розшуку».

 «Дискредитують у цілому систему МВС факти „зрощування” працівників органів внутрішніх справ зі злочинним середовищем та „міліцейське кришування” наркобізнесу».

 «Численні скарги громадян на працівників міліції свідчать про те, що цілі, методи і практика роботи органів внутрішніх справ не змінилися. У них переважає репресивна спрямованість, зневага до прав, свобод та інтересів громадян, насамперед через застосування тортур, нелюдське поводження або таке, що принижує гідність особи, фізичне та психічне примушування до підозрюваних. Крім того, через низький рівень професіоналізму значної частини працівників та елементарне невміння використовувати надані законом повноваження у сфері оперативно-розшукової діяльності ними застосовуються недозволені методи дізнання».

 «У минулому році значно поширилися факти незаконного застосування засобів та методів оперативно-розшукової діяльності (27), приховування злочинів від обліку (63) та незаконної відмови в порушенні кримінальних справ (652)».

Втім, серед висновків, що їх містить цей документ, є положення, яке напевне викличе купу коментарів після вже відомих фактів, коли на Харківщині затримані, доведені до відчаю, вистрибували з вікон 4 поверху, надавши перевагу смерті, аніж подальшому перебуванню в стінах Лозівського міського відділу:

 «…У службових кабінетах створити умови, які унеможливлюють вільний доступ до вікон особами, доставленими до міськрайлінорганів за вчинення правопорушень, або особами, які перевіряються на причетність до вчинення злочинів, з метою недопущення фактів їх вистрибування з вікон».

Наказ МВС України від 28.01.2011 №19 «Про оголошення рішень судів щодо притягнення до кримінальної відповідальності колишніх працівників міліції» присвячений аналізу стану законності серед персоналу ОВС.

У наказі констатується, що протягом 2010 року судами були винесені обвинувачу вальні вироки відносно 407 колишніх працівників міліції, що на 19% більше, ніж у 2009 році (342). Найбільша кількість засуджених припадає на м. Київ - 30, АР Крим - 29, Одеську область - 27, Дніпропетровську - 24, Сумську - 22, Донецьку - 21, Хмельницьку - 17, Запорізьку та Луганську області - по 16, Харківську – 14 та Миколаївську - 13.

Серед засуджених найбільш часто зустрічаються дільничні інспектори міліції, відносно яких судами винесено 80 вироків, працівники підрозділів карного розшуку - 70, ДАІ - 42, охорони громадського порядку - 41, слідства - 29, БНОН - 22, чергових частин - 13, ДСБЕЗ, КМСД - по 12. Як правило, злочини вчиняли працівники віком до 30 років (62, 4% усіх засуджених) та зі стажем служби до 10 років (69, 8% усіх засуджених).

Згідно вироків судів, працівники міліції здебільшого були засуджені за злочини у сфері службової діяльності (299 осіб, або 73, 4% від їх загальної кількості), у тому числі за хабарництво - 119, перевищення влади - 73, службове підроблення - 60, зловживання владою - 39, службову недбалість - 8. Крім того, за злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотиків, засуджено 20 працівників, скоєння ДТП -15, хуліганство - 11, спричинення тілесних ушкоджень та катування - по 8, грабежі та крадіжки - по 5, розбійні напади – 4, убивства – 3.

Наказ МВС України від 30.04.2011 №746 «Про недоліки в оперативно-службовій діяльності органів внутрішніх справ і завдання щодо забезпечення прав і законних інтересів громадян, підвищення авторитету міліції» в черговий раз засвідчив наявність численних фактів незаконного притягнення громадян до адміністративної відповідальності, фальсифікації матеріалів справ про адмінправопорушення. При цьому кожен четвертий такий матеріал складається з порушеннями чинного законодавства, а в Харківській та Сумській областях - кожен третій.

У наказі констатовано, що лише 24% кімнат для затриманих та доставлених чергових частин відповідають відомчим будівельним нормам та рекомендаціям Європейського комітету проти тортур. Протягом останнього півріччя не приведено у відповідність до будівельних норм жодної такої кімнати в Автономній Республіці Крим, Одеській, Вінницькій, Івано-Франківській, Черкаській, Чернігівській областях та на Донецькій залізниці.

Непоодинокими випадками, як засвідчив міністр у цьому документі, є безпідставне тримання громадян в ізоляторах тимчасового тримання, їх поміщення до ІТТ без належного медичного огляду, зневажання людської гідності, перевищення службових повноважень, рукоприкладства. Із 109 засуджених поточного року працівників міліції кожен четвертий був притягнутий до кримінальної відповідальності за перевищення службових повноважень. За такими фактами порушено 24 кримінальні справи.

У наказі наведено приклади, коли працівники карного розшуку Фрунзенського райвідділу м. Харкова у приміщенні райвідділу нанесли побої затриманому за підозрою в скоєнні грабежу громадянину. У Лозівському міськвідділі внутрішніх справ Харківської області 9 січня 2011 року з вікна четвертого поверху службового приміщення вистрибнув і загинув підозрюваний у розповсюдженні наркотиків громадянин, а через два тижні з вікна третього поверху цього ж відділу вистрибнула та отримала тілесні ушкодження громадянка, запрошена для пред’явлення обвинувачення. В м.Києві троє працівників лінійного відділу на ст. Дарниця Південно-Західної залізниці «…з метою отримання свідчень у скоєнні злочину з використанням наручників кілька діб утримували в службовому кабінеті трьох громадян, один з яких, не витримавши знущань, вистрибнув у вікно та отримав тяжкі тілесні ушкодження». За результатами цих випадків керівники підрозділів були покарані доганами в дисциплінарному порядку.

Аналіз відомчої нормативної бази МВС України: умови, що сприяють застосуванню катувань та жорстокого поводження

Наказ МВС України від 20.01.2011 №17 «Про затвердження Системи оцінки діяльності органів внутрішніх справ України з використанням сучасних технологій аналізу та прогнозування».

За думкою МВС України, нова система мала запровадити принципово новий підхід до аналізу стану злочинності та мала надати змогу уникнути застарілої оцінки за відсотком розкриття, оскільки не передбачала «порівняння з аналогічними показниками минулого року та відстеження за цими результатами позитивних або негативних тенденцій у роботі міліції».

Наказом експериментальне впровадження нової системи оцінки охоплювало період з 1 лютого 2011 року до кінця цього року, після чого Головний штаб в січні 2012 року має визначитися з ефективністю її використання та внести необхідні корективи. Громадськість даний наказ має цікавити не лише її кінцевими результатами, які МВС України, сподіваємося оприлюднить наприкінці 2011 року.

Цікавим для громадських організацій є пункт 6 наказу, який покладає на Департамент зв’язків із громадськістю обов’язок «… організовувати вивчення думки населення про діяльність органів внутрішніх справ шляхом проведення репрезентативного опитування незалежною соціологічною службою з подальшим висвітленням отриманих результатів у засобах масової інформації…». Проте зараз, після чотирьох місяців дії наказу, досі не відомо, ким, як та чи проводиться взагалі таке опитування, оскільки на відомчому сайті МВС така інформація відсутня.

Проте з тексту наказу МВС України від 25.03.2011 №499 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» стає очевидним, що за інерцією міністр продовжує оцінювати роботу працівників ОВС виключно за старою системою показників, до того ж сумнівних з точки зору сучасної правоохоронної діяльності. В наведеному наказі надається аналіз незадовільного, з точки зору МВС, стану протидії наркозлочинності в ряді областей. При цьому аргументацією для МВС служать наступні факти:

Автономна Республіка Крим: «У 2010 році на 1, 4 % зменшилося викриття збутів наркотиків…».

Волинська область: «Відсоток заарештованих за збут наркозлочинців складав лише 40, 5% при загальнодержавному 65, 6%». «У наркозлочинців на 98, 9% менше вилучено майна, готівки, цінних паперів та на 78, 4 % менше накладено арештів на майно злочинців. У середньому в одного збувача наркотиків вилучається коштів та накладається арешт на майно на суму 2, 3 тис. грн. При цьому загальнодержавний показник складає 12, 4 тис. грн.».

Донецька область:  «…викрито лише 3 міжнародні канали надходження наркотичних засобів на територію Донецької області, натомість у сусідній Луганській області ліквідовано 40 таких каналів».

Івано-Франківська область «У січні цього року в області викрито лише 9 наркозбувачів проти 15 торік».

 «Протягом двох років підрозділами БНОН області не виявлено жодного ОЗГ. На 42, 9% менше виявлено осередків виготовлення наркотиків - 12 проти 21 у 2009 році. На 33, 3% зменшилося викриття нарколабораторій».

    За зазначені недоліки щодо невиконання показників минулого року керівники різних рівнів зазначених областей були покарані. Що вони будуть робити, аби реабілітуватися, або що будуть робити інші працівники, читаючи такий наказ? Досить сумнівно, що вони не будуть гнатися за показниками за будь-яку ціну, хоча нова система оцінки (див. вище) не передбачає «…порівняння з аналогічними показниками минулого року».

Ця ж інерція “карати за показники” зберігає свою силу і в рішенні колегії МВС України від 14.07.2011 “Про підсумки роботи органів внутрішніх справ за перше півріччя 2011 року” (наказ МВС України від 22.07.2011 №477). Цей документ є показовим з точки зору того, яким чином спрямовуються зусилля ОВС України на виконання завдань, передбачених законодавством.

Так, серед інших недоліків МВС зазначає: ”В окремих регіонах країни ще не відповідає вимогам сьогодення стан боротьби з організованою злочинністю. Не викрито жодного злочинного угруповання з корумпованими зв’язками у Вінницькій, Донецькій, Житомирській, Закарпатській, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Львівській, Рівненській, Тернопільській, Херсонській, Хмельницькій областях; з міжнародними зв’язками - в Автономній Республіці Крим, Волинській, Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Київській, Полтавській, Сумській, Тернопільській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській областях. У Вінницькій, Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Луганській, Львівській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернігівській областях, місті Києві не виявлялися організовані групи, сформовані на етнічній основі”.

У такий спосіб працівники практично 15 регіонів вимушено ставляться у ситуацію, коли вони повинні викрити за будь-яку ціну щонайменше по одному злочинному угрупуванню “з корумпованими зв’язками”, “з міжнародними зв’язками” та сформованому “на етнічній основі”. Навіть, якщо таких в регіоні не існує. Тим більше, що окремим рішенням колегія вимагає для ліквідації каналів перевезення наркотичних засобів та їх джерел "... забезпечити максимальне відпрацювання в умовах ІТТ осіб, затриманих за незаконний обіг наркотиків. За кожним фактом затримання таких осіб забезпечувати їх обов’язкове відпрацювання на причетність до скоєння злочинів корисливо-насильницької спрямованості”.

Цілком очевидно, до яких порушень прав людини, в т.ч. й до випадків жорстокого поводження, це може призвести.

Втім, у цьому ж рішенні колегії одночасно зазначається, що продовжують мати місце надзвичайні події, пов’язані з “… фактами самогубства (Автономна Республіка Крим (2), Дніпропетровська (2), Запорізька (2), Івано-Франківська, Київська, Миколаївська області) та смертями осіб, які трималися в спеціальних установах міліції (Донецька (2), Житомирська, Полтавська, Харківська, Черкаська області)”.

(Далі буде)

Информация о материале
  1. Чому закон про захист персональних даних неможливо виконати
  2. Азаров играет с Табачником в доброго и злого следователя
  3. «Укрспирт» — самая позорная дыра госбюджета
  4. "Черные" доходы чиновников: жилье, откаты на ремонтах, алкогольные ларьки и шаурма